Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

— Знаєш що, Гаррі? — сказав він, відводячи погляд від батькової фотографії. Очі його засяяли. — Як ми вперше стрілися, ти мені троха нагадав мене самого. Без мамці й тата, ти си почував так, памнєтаєш, ніби ніколи не пристосуєшся до Гоґвортсу? Не вірив у свої сили… А тепер поглянь на себе, Гаррі! Шкільний чемпіон! — Геґрід якусь мить дивився на Гаррі, а тоді закінчив з дуже серйозним виглядом:

— Знаєш, Гаррі, шо би я хтів? Я би хтів, аби ти переміг. Це б показало їм усім… що ти не мусиш бути чистокровним, аби то зробити. Що ти не маєш си встидати того, ким ти є. Це покаже їм усім, шо Дамблдор робить усьо файно, приймаючи всіх, хто вміє чарувати. Як ти даєш собі раду з тим яйцем, Гаррі?

— Прекрасно, — сказав Гаррі. — Просто чудово.

Нещасне Геґрідове лице розцвіло широкою, розчуленою усмішкою.

— Файний хлопець. Покажи їм, Гаррі, покажи їм усім. Побий їй усіх.

Брехати Геґрідові було геть не те, що брехати всім іншим, думав Гаррі, коли вони втрьох повернулися ввечері до замку. Гаррі ніяк не міг відігнати від себе образ щасливого бороданя Геґріда, котрий уявив, що Гаррі виграє турнір. Нерозгадане яйце тепер гнітило його ще дужче, ніж раніше. Лягаючи спати, він вирішив: пора забути про гордість і перевірити, чого варта Седрикова підказка.

Розділ двадцять п’ятий

ЯЙЦЕ ТА ОКО

Оскільки Гаррі не знав, як довго доведеться приймати ванну, щоб розгадати таємницю золотого яйця, то вирішив зробити це вночі, щоб мати часу стільки, скільки буде потрібно. Він збирався, хоч і неохоче, скористатися і з іншої поради Седрика: піти до ванної кімнати старост. Туди дозволялося заходити лише кільком людям, тому навряд чи хтось його там потурбує.

Гаррі ретельно планував свою вилазку, адже колись уночі, коли він прогулювався поза дозволеними межами, його вже був упіймав шкільний сторож Філч. Цього разу він не мав жодного бажання попастися. Звичайно, необхідно взяти плащ–невидимку, але про всяк випадок Гаррі вирішив прихопити ще й карту мародера — найпотрібнішу після плаща річ для порушення правил. Карта показувала увесь Гоґвортс, усі найкоротші відстані й таємні ходи, і, що найважливіше, виявляла людей, котрі перебували в замку, зображаючи їх як маленькі цяточки, підписані іменами. Цяточки рухалися коридорами, тому Гаррі знав би заздалегідь, якби хтось наближався до ванної.

Вночі у вівторок Гаррі вислизнув з ліжка, накинув на себе плащ–невидимку, прокрався сходами донизу і, так само, як і тієї ночі, коли Геґрід показував йому драконів, зачекав, доки відчиниться отвір за портретом. Якраз тоді Рон, що стояв назовні, промовив пароль: «Бананові оладки».

— Щасливо, — пробурмотів Рон, пролазячи назад у вітальню, коли Гаррі проскочив повз нього.

Іти в плащі було дуже незручно: під пахвою Гаррі тримав важке золоте яйце, а просто перед очима — розгорнуту Карту мародера. Та все ж залиті місячним сяйвом коридори були порожні й тихі. Гаррі час від часу зупинявся, щоб перевірити карту й переконатися, що ні на кого небажаного не наскочить. Коли дійшов до статуї Бориса Збитого–з–пантелику — розгубленого чарівника з надітими не на ту руку рукавицями, — то нахилився до дверей праворуч і пробурмотів пароль, що його підказав Седрик — «Соснова свіжість».

Двері зі скрипом відчинилися. Гаррі прослизнув усередину, зачинив двері і скинув плаща–невидимку, роззираючись довкола.

Уже тільки для того, щоб користуватися цією ванною, варто ставати старостою — таке було перше враження Гаррі. У приміщенні, м’яко освітленому прекрасним канделябром зі свічками, усе було зроблене з білого мармуру, зокрема й прямокутна заглибина в підлозі, схожа на порожній басейн. Десь із сотня золотих кранів, прикрашених різнобарвним коштовним камінням, стирчали по краях басейну. Був іще трамплін для стрибків у воду. На вікнах висіли довгі білі лляні завіски. У кутку лежала чимала купа пухнастих білих рушників. На стіні — єдина картина в золотій рамі. На картині була зображена білява русалка, що спала на камені. Її волосся здіймалося над обличчям з кожним видихом.

Гаррі поклав на підлогу плащ, яйце та карту і пройшов уперед, роздивляючись навколо. Його кроки відлунювали в тиші. Ванна була прекрасна, і Гаррі дуже закортіло випробувати крани, однак він ніяк не міг позбутися відчуття, що Седрик його обдурив. Яким дивом усе це могло допомогти розкрити таємницю яйця? Та все ж він поклав один з пухнастих рушників, плащ, карту і яйце на край ванни–завбільшки–як–басейн, тоді опустився на коліна й відкрутив кілька кранів.