Пригоди Грицька Половинки - Нестайко Всеволод Зиновьевич

— Та йди ти! — насупившись, буркнув Чайник.

— Краще, ніж вигадувати, бабусі допомагав би! Видумляка! — докірливо сказала Свєта. — А то просто боляче дивитися — з ніг, бідненька, збилася, сама усе робить, а ти… Ех, ти! Втік!.. Вигадав нісенітницю з якимсь пришельцем і втік. Щоб тільки нічого не робити. Все звалив на стару немічну бабусю. Ганьба! Користуєшся тим, що батьки в полі…

— Ой! Тримайте мене, бо я її зараз… — скривився, наче од зубного болю, Чайник. — Ну, що тобі треба? Ну, чого ти лізеш?! Ну!.. Ще вона буде мені тут влаштовувати трудове виховання!.. Ну!..

— От ми зараз тобі влаштуємо! — Петякантроп замахнувся, та враз, мабуть, згадав про Семуа, обернувся до кущів, звідки той виходив, і застиг з піднятою рукою.

— Ой! Тікай звідси, бо… — скреготнув зубами Чайник.

— Бо не витримаю! — благально приклав руку до грудей Петякантроп.

— І взагалі… — знову скреготнув зубами Чайник.

— От уже таки хотіла тобі, Чайник, щось цікаве сказати. Попередити про один секрет. А тепер не буду, раз ти такий. От!.. Раз ви такі… — Свєта круто повернулася й пішла.

— Потрібні вони дуже, твої секрети…

— … як рибі зонтик…

— І взагалі… — загукали їй услід Чайник і Петякантроп.

— Ну, я пішов рибалити, — поважно сказав Половинка, витягаючи з кущів удочки. — Не галасуйте тут. Не полохайте мені рибу.

І він зник з Котьчиних очей — спустився з крутого берега вниз, до води.

Свєта одійшла уже досить далеко. Раптом обернулася. І помітила Котьку.

— О! — загукала вона. — Дивіться! Ондо ваш пришелець! За будяком ховається… Ех ви! Мюнхгаузени! Видумляки нещасні! Ха-ха-ха! — і вона, сміючись, побігла геть.

Ховатися вже було ні до чого. Котька підвівся з-за будяка. Хлопці, насурмонившись, грізно дивилися на нього.

— Ти хто такий? — спитав Чайник.

— Чого ховаєшся? — спитав Петякантроп.

— Я… з «Бережка»… просто… просто так… — затинаючись, промимрив Котька. — Я… я теж бачив пришельця… Це… потрясаюче!.. Просто неймовірно!..

— О! А вони з нас дурників хочуть зробити! — вигукнув Петякантроп.

— І взагалі!.. — вигукнув Чайник.

— А… а цей Половинка, по-моєму, спеціально вам шлях перетнув… просто не хотів вас пускати. Бо там, у кущах, був той… пришелець… По-моєму…

Котька сказав і одразу пошкодував, що сказав, — відчув себе наче зрадником. Але було вже пізно.

— Ух ти-и! Точно! — розкрив рота Чайник.

— Ну-у… я йому зараз дам! — кинувся до крайберега Петякантроп і здивовано вигукнув: — Тю!.. А де ж він? Нема!

— Як?! Він же тут вудить. «Не полохайте мені рибу!» — кинувся Чайник. Підбіг до крайберега й Котька. Внизу, біля води, нікого не було, ні праворуч, скільки око сягало, ні ліворуч.

— Слу-у-ухай! — раптом зробив рота бубликом Чайник. — А що, як… Половинка… теж пришелець?

— Га? — вирячився на нього Петякантроп. — Що? Ну ти даєш!.. Може, й Свєтка пришелець… І весь наш клас разом з учителькою Ольгою Гаврилівною…

— Свєтка ні, а от Половинка… Пам'ятаєш, як він у селі з'явився… і взагалі…

— Ну, пам'ятаю. Батьки поїхали на БАМ, а його завезли сюди до діда Мирона.

— Це він так казав! А насправді? Де він з батьками раніше жив? У якому місті? Ти в діда Мирона перепитував?

— Так він же глухий як пень.

— То ж то й воно!.. Не до когось завезли, а до глухого як пень діда Мирона! У якого перепитати неможливо.

— Тоді й дід Мирон, виходить…

— Ай! — одмахнувся Чайник. — Дід не пришелець! Дід живе в селі вісімдесят років. Але його… залякали. А що? Спробував би ти відмовитися, якби до тебе прийшло таке мурло у скафандрі з антенами… і взагалі…

— Але… — Петякантроп знизав плечима. — Половинка вроді ж нормальний хлопець.

— Нормальний? — вигукнув Чайник. — А ти пам'ятаєш?.. Пам'ятаєш?..

Тут ми мусимо перервати нашу розповідь і розказати про те, як заявився в селі Грицько Половинка. Хоч Котька дізнався про це значно пізніше, коли добре познайомився з хлопцями.

РОЗДІЛ IX

Це було восени після канікул.

Коли чорнява Свєта, яка завжди приходила перша, зайшла до класу, він уже був там і сидів на її місці. Свєта навіть подумала, що помилилася дверима і втрапила до якогось молодшого класу.