Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— Годі вже, годі, Сивіло… заспокойся… витри носа… не все так погано, як тобі здається… тобі не доведеться покидати Гоґвортс…

— Невже, професорко Макґонеґел? — Амбридж погрозливо вийшла на кілька кроків уперед. — А чи вповноважені ви робити такі…

— Я вповноважений, — пролунав глибокий голос.

Відчинилися дубові вхідні двері. Учні, що стояли там, розступилися, і в проході з’явився Дамблдор. Що він робив надворі, Гаррі збагнути не міг, але його постать на тлі химерно–імлистої ночі вражала. Не зачиняючи за собою дверей, він пройшов крізь коло учнів до професорки Трелоні, що заплакано здригалася на своїй валізі біля професорки Макґонеґел.

— Ви, професоре Дамблдоре? — особливо гидко реготнула Амбридж. — Боюся, що ви не зрозуміли ситуації. Я маю тут… — вона витягла з мантії сувій пергаменту, — …наказ про звільнення, підписаний мною і міністром магії. Згідно з освітньою постановою номер двадцять три. Верховний інквізитор Гоґвортсу має повноваження інспектувати, призначати іспитові терміни та звільняти будь–якого вчителя, котрий, на її… тобто на мою… думку, не відповідає рівню й вимогам Міністерства магії. Я вирішила, що професорка Трелоні занадто слабка викладачка. Отож я її звільнила.

На превеликий подив Гаррі, Дамблдор і далі всміхався. Він поглянув на професорку Трелоні, що невтішно ридала на валізі, і сказав: — Авжеж, професорко Амбридж, це слушно. Ви маєте повне право як Верховний інквізитор звільняти моїх учителів. Але ви не вповноважені виганяти їх із замку, — він люб’язно вклонився. — Право приймати такі рішення все ще належить директорові, а я хочу, щоб професорка Трелоні залишалася жити в Гоґвортсі.

На цих словах професорка Трелоні нестямно зареготала, ледве заглушуючи гикавку.

— Ні… ні, я п–піду, Дамблдоре! Я п–покину Гоґвортс і п–пошукаю собі долі деінде…

— Ні, Сивіло, — урвав її Дамблдор, — ти залишишся. Він обернувся до професорки Макґонеґел.

— Професорко Макґонеґел, чи я можу вас попросити відвести Сивілу назад?

— Авжеж, — відповіла Макґонеґел. — Уставай, Сивіло…

З юрби швиденько вийшла професорка Спраут і схопила Трелоні за другу руку. Разом вони повели її повз Амбридж угору по мармурових сходах. Підбіг професор Флитвік з витягнутою чарівною паличкою. Він пискнув «Локомотор валізи!» — і багаж професорки Трелоні піднявся в повітря й поплив за нею. Професор Флитвік замикав цю процесію. Професорка Амбридж стояла мов укопана, втупившись у Дамблдора, що все ще люб’язно всміхався.

— А що, — просичала вона так, що чутно було на весь вестибюль, — ви збираєтесь робити, коли я призначу нового вчителя віщування і йому буде потрібне її помешкання? — О, цим можете не перейматися, — чемно відповів Дамблдор. — Знаєте, я вже знайшов нового вчителя віщування, і його влаштовує помешкання на першому поверсі.

— Ви знайшли?.. — пронизливо перепитала Амбридж. — Ви знайшли? Чи не могла б я вам нагадати, Дамблдоре, що, згідно з освітньою постановою номер двадцять два…

— …міністерство має право призначати відповідного кандидата, якщо… підкреслюю, якщо… директор не зможе підібрати його сам, — закінчив за неї Дамблдор. — А я з радістю вам повідомляю, що цього разу мені пощастило. Дозвольте відрекомендувати.

Він повернувся до відчинених дверей, крізь які проникала нічна імла. Гаррі почув тупіт копит. У вестибюлі приголомшено загомоніли, а учні, що стояли біля дверей, швиденько позадкували, спотикаючись і звільняючи шлях новоприбулому.

З туману з’явилося лице, котре Гаррі вже бачив колись темної, грізної ночі в Забороненому лісі. Біле волосся й дивовижно блакитні очі. Чоловічі голова й торс, що переходили в золотистий кінський тулуб.

— Це — Фіренце, — весело повідомив Дамблдор отетерілій Амбридж. — Гадаю, він відповідає вашим вимогам.

Розділ двадцять сьомий

КЕНТАВР І ЯБЕДА

— Герміоно, тепер ти, мабуть, шкодуєш, що відмовилася від курсу віщування? — дурнувато всміхнулася Парваті.

Минуло два дні після звільнення професорки Трелоні, і Парваті за сніданком підкручувала собі чарівною паличкою вії, дивлячись на своє віддзеркалення в ложці. Цього ранку мав відбутися перший урок у Фіренце.

— Не надто, — байдуже відповіла Герміона, читаючи «Щоденного віщуна». — Я ніколи не захоплювалася кіньми.

Вона перегорнула сторінку й почала переглядати статті.