Команда "Синьої чайки" - Селишкар Тоне

Та куди ж їм плисти?.. Чи далеко вони від власної домівки? Міхаел з Івом тримали курс на північ замість північного сходу, й самі того не відаючи, пливли якраз-чимдалі від дому. Надвечори вони загледіли попереду високий скелястий острів. На березі острова не було й знаку людських осель. Та хлопці однаково поклали пристати до берега й дочекатися ранку.

Нагледівши затишну бухточку, вони завернули туди корабель і кинули якір. Оглушливо забрязкотів якірний ланцюг. Тепер можна й відпочити.

Петер зварив вечерю. Угорі на палубі було невеличке вогнище, а в трюмі — комора з чималими запасами харчів. Тож хлопці мали на вечерю смачну поленту, що просто плавала в маслі, а також по добрячому шматку копченого м'яса. Після такої вечері всі були в доброму гуморі.

— Ого-го! — вигукував Юре. — Це вже вам не абищо!

— Атож! — відказав на те Франьо. — Ми зараз, наче справжні пірати. Я вже й не шкодую, що втік із дому.

— Одне прикро, — впав у розмову Перо, — ніхто не повірить у те, що сталося з нами!

— А повірить! — не погодився Міхаел. — Ось нехай ми приведем їм під носа «Метеора» та ще бранця свого покажемо, одразу повірять! Боюся тільки, що дістану від батька лупня, бо давно вже з дому.

— Це вже точно! — сміявся Петер. — А я голову дам собі відтяти, якщо хтось із наших старих ступав на таку палубу!

Спати полягали радісні, потомлені й горді своїми пригодами. От аби тільки швидше дістатися додому!

Лише Іво не лягав спати. Він запалив ліхтар і пішов до каюти навідати Анте. Моторист на мить прийшов до тями, але відразу ж ізнов знепритомнів, його била пропасниця, він марив. З його вуст вихоплювалися якісь уривки фраз. Їх важко було зрозуміти, й вони наганяли жаху на Іва:

— Та це ж убивство… друзі, не стріляйте… О-о, ми їх убили…

Згодом Анте трохи заспокоївся, замовк. Десь опівночі він очутився. Розгублено озирнувся навколо, хотів був підвестися з ліжка й лише тоді помітив, що його зв'язано. Поволі до нього поверталася пам'ять. Іво швиденько розбудив Міхаела, й тепер обидва хлопці стояли коло ліжка. Упізнавши їх, моторист почав усвідомлювати, що з ним приключилося.

— Де я?.. — пошепки спитав Анте. — Чому мене зв'язано?.. — Він усе ще не міг збагнути, що опинився під владою тих дітваків, яких було замкнено в трюмі.

— Ви наш бранець, — спокійно відповів йому Іво.

— Ти, шмаркачу, прикуси язика… — скипів несподівано Анте, але відразу ж примовк. Чого кричати? На ще більший посміх? Хіба ж і так не ганьба, що ці шибеники подолали й зв'язали його? Він стримався і спитав лише — А де мої приятелі?

— Ми їх залишили на острові. Човен у них є, якось-то виберуться. — Іво повів йому кількома словами про все, що відбулося.

Вражений такою спритністю цих хлопчаків, моторист зніяковіло всміхнувся, глибоко зітхнув і попрохав:

— Ану, герої, принесіть-но мені склянку вина!

Міхаел побіг до комори, де стояло барило вина, й незабаром повернувся. Бранець жадібно випив вино, потім підвів угору голову, якийсь час зачудовано й засмучено дивився на свої пута, а тоді спробував усміхнутися й покірно прошепотів:

— На добраніч, хлопці! Давно вже я не засинав так спокійно та безтурботно, як оце зараз!

Він знову похилив голову на подушку, заплющив очі й, мабуть, справді одразу ж заснув. Дихав Анте рівно, обличчя в нього було спокійне.

Хлопці здивовано перезирнулися, тоді забрали ліхтар, замкнули за собою двері каюти й пішли оглянути корабель. Їхні друзі солодко спали. Тільки Перо, який ніс вахту на палубі, гукнув згори:

— Усе гаразд!

Іво й Франьо спустилися в трюм. Як ми вже казали, «Метеор» був торговельний корабель, який перевозив з Італії до Спліта субтропічні овочі. І ніхто ніколи й гадки не мав, що на цьому кораблі діяла контрабандистська зграя. Під трюмом, завантаженим овочами, було ще одне дно, й простір поміж днищами було заповнено такими ж самими скринями, які хлопці вже бачили в печері. В цьому складі переховувалося кілька тонн контрабандних товарів. Справжнє багатство!

Хлопці знайшли тут кілька рушниць і повну скриню набоїв: пачкарі були добре озброєні, й не один раз між ними та митною сторожею відбувалися гострі сутички.

Коли почало дніти, вся команда була вже на ногах. Треба було вирушати. Але куди?.. В якому напрямі?.. Де вони є зараз?..

Іво вирішив спитати поради в моториста. Анте то напевно знає море, може, він і погодиться допомогти їм.