Гаррі Поттер і Таємна кімната - Роулинг Джоан Кэтлин

«Хай би подивилися тепер на знаменитого Гаррі Поттера», — думав він спересердя, розкидаючи на клумби гній. Він уже ледь розгинав спину, а з чола йому стікав рясний піт.

О пів на восьму вечора змучений Гаррі нарешті почув, як його кличе тітка Петунія.

— Ходи їсти! І ступай по газетах!

Гаррі втішено побіг до прохолодної, тьмяно освітленої кухні. На холодильнику стояв приготований на вечір пудинг: величезна запіканка зі збитих вершків і зацукрованих фіалок. А в духовці апетитно шкварчав кавалок свинячої ноги.

— Швиденько їж! Скоро прийдуть Мейсони! — тітка Петунія показала на два кусні хліба і грудку сиру, що лежали на столі. На тітці вже була вечірня сукня жовто–рожевого кольору.

Гаррі помив руки і миттю проковтнув свою жалюгідну вечерю. Не встиг дожувати, як тітка Петунія забрала його тарілку:

— Нагору! Мерщій!

Проходячи повз вітальню, Гаррі побачив дядька Вернона і Дадлі в метеликах і смокінгах. Тільки–но він ступив на верхній сходовий майданчик, як пролунав дзвінок, а біля підніжжя сходів з’явилося розлючене обличчя дядька Вернона:

— Пам’ятай, хлопче: жодного звуку!

Гаррі навшпиньки пройшов до спальні, прослизнув усередину, зачинив за собою двері і обернувся до ліжка, щоб упасти на нього.

Але там уже хтось сидів.

Розділ другий

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ДОБІ

Гаррі ледь не скрикнув із несподіванки, але вчасно стримався. Маленька істота на ліжку мала великі кажанячі вуха і вирячені зелені очі завбільшки з тенісний м’яч. «Ага, то ось хто сьогодні вранці стежив за мною із живоплоту», — здогадався він.

Поки вони розглядали одне одного, з коридору долинув голос Дадлі:

— Можна взяти ваші плащі, містере й місіс Мейсон?

Істота зіскочила з ліжка і вклонилася так низько, що кінчик її довгого тоненького носа торкнувся килима. Одягнена вона була у якусь стару наволочку з прорізами для рук і ніг.

— Е–е… привіт, — боязко мовив Гаррі.

— Гаррі Поттер! — вискнула істота пронизливим голосочком (унизу його, мабуть, теж почули). — Добі так давно хотів зустрітися з вами… Це така честь…

— Д–дякую, — промимрив Гаррі.

Скрадаючись уздовж стіни, він опустився на стілець біля великої клітки, у якій спала Гедвіґа. Він хотів запитати: «Що ти таке?», але подумав, що це звучатиме не вельми делікатно, і тому спитав:

— Хто ти такий?

— Добі, паничу. Просто Добі. Ельф–домовик, — обізвалася істота.

— Ох!.. Справді? — здивувався Гаррі. — Е–е… я б не хотів бути нечемним, але… зараз не найкращий час для того, щоб у моїй спальні був ельф–домовик.

З вітальні долинув гострий, нещирий сміх тітки Петунії. Ельф похнюпився.

— Не те, що я тобі не радий, — швиденько додав Гаррі, — але… е–е… чому ти опинився саме тут?

— На те є причина, паничу, — поважно відповів Добі. — Добі прибув, щоб сказати вам, паничу… ні, це непросто… Добі думає, з чого починати…

— Прошу сідати, — ввічливо показав на ліжко Гаррі. На його жах, ельф раптом розридався — і то дуже голосно.

— «П–прошу сідати»!.. — лементував він. — Ніколи… ще ніколи…

Гаррі здалося, ніби голоси внизу затихли.

— Я перепрошую, — прошепотів він. — Я не хотів тебе образити.

— Образити Добі! — мало не задихнувся ельф. — Жоден чарівник ще ніколи не розмовляв з Добі як з рівним.

«Тсс!» — запанікував Гаррі і підштовхнув Добі назад на ліжко, де той почав гикати, нагадуючи якусь велику і потворну ляльку. Нарешті він опанував себе і вп’явся в Гаррі своїми зеленими очима, які сльозилися від захвату.

— Ти, мабуть, просто не зустрічав нормальних чарівників, — підбадьорливо сказав йому Гаррі.

Добі захитав головою. Потім, без попередження, підстрибнув і почав люто битися головою в шибку, приказуючи: «Поганий Добі! Поганий Добі!»

— Перестань! Що ти виробляєш? — зашипів Гаррі, скочив на ноги і знову посадовив Добі на ліжко. Гедвіґа прокинулась, голосно ухнула і шалено забилася крильми об клітку.

— Паничу, Добі мусив себе покарати, — пояснив ельф, очі якого дивилися вже трохи скоса. — Паничу, Добі мало не сказав чогось поганого про свою родину.

— Твою родину?

— Родину чарівників, яким прислуговує Добі… Паничу, Добі — ельф–домовик, і він зобов’язаний вічно служити одному домові й одній родині.

— А вони знають, що ти тут? — поцікавився Гаррі. Добі здригнувся.