Команда "Синьої чайки" - Селишкар Тоне

На вигляд Іво похмурий хлопець. Власне, інакшим він і не міг бути. Давно вже Іво забув ті ніжні слова, що їх промовляють матері до своїх дітей. Не знайомі йому ні материнські пестощі, ні сувора батьківська любов. Хлопець зростав сам один, і злигодні життя загартували його. Ні шторми, ні бурі не лякали Іва, та, зрештою, він і не мав до кого пригорнутися, коли надворі шаліла завірюха.

Мілева звіддаля спостерігала, як ховали Івового батька. Вона сиділа на горбочку за цвинтарем, ніким не помічена, й гіркі, тужні думки ятрили їй серце. А коли Іво сам один залишився на могилі й заплакав, Мілева, схлипнувши вголос, кинулась у траву, щоб придушити свої ридання.

Як Іво пішов з цвинтаря, Мілева, скрадаючись, подалася слідом за ним. Причаївшись за рогом Івової хатини, вона бачила, як хлопець витер долонею сльози й хутко побіг сходами наниз до моря.

Старий баркас лежав, похилившись на лівий бік. Він був пофарбований у синій колір, і тільки по крайчику борту яснів червоний пруг, та ще на носі баркаса тою ж самою червоною фарбою було написано «Синя чайка».

Іво заходився оглядати свій скарб. Безцінний скарб! Згорнене вітрило лежало всередині під бортом, на дні човна було кілька мотків линви та барильце на питну воду, на кормі — латана-перелатана рибальська сіть, кілька остенів та двійко грубеньких весел. Передня частина днища, яка виглядала з води, заросла морським мохом, подекуди до старої деревини приросли черепашки.

Іво довго ходив навколо «Синьої чайки», обмацував, пестив її руками, ладен схопити той баркас в обійми. А тоді заходився порядкувати на баркасі. Витягнув вітрило й на превелику силу доволік його до хати. Потім переніс у безпечне місце все, що тільки можна було зняти з човна, — линву, весла, сітку, барильце, відра. У замкненій скрині на кормі хлопець знайшов силу коштовних речей — морський компас, кишеньковий годинник, якісь густо списані й загорнені в клапоть полотна папери, шматок парусини, сокиру, ніж і кілька морських карт.

Перенісши усе це до хати, він повернувся до «Чайки» й знову заходився обдивлятися її з усіх боків. Так, днище доведеться обскребти. Але перш за все треба витягти баркас із води, дістати десь трохи смоли й добре його просмолити. Іво підкасав штани, зайшов у воду, вперся руками в корму, але човен навіть не зрушив з місця. Іво напружив усі сили — знову марно. Хлопчина в розпачі озирнувся навколо. Сам він не зможе зарадити справі.

Раптом з-за рогу вийшла заплакана Мілева.

— А чого ти плакала? — спитав у дівчинки Іво, побачивши, що в неї червоні очі.

— Я не плакала! — відказала йому Мілева, похиливши голову. — Давай допоможу тобі.

Вона теж зайшла у воду й схопилася за борт човна.

— Спробуємо вдвох!

Вони вперлися плечима в корму, але «Чайка» — ані руш.

— Ні, вдвох ми теж не подужаємо, — сумно мовив Іво й стомлено присів на камінь, що стирчав з води. Мілева сіла поруч. Якийсь час вони мовчали. Потім дівчинка несподівано підвелася, побродила туди й сюди по воді й замислено промовила, втупивши очі в морську просторінь:

— А ти тепер доросла людина — в тебе є власний човен!

Іво усміхнувся, йому приємно було почути це. Прикро тільки, що він не може зрушити з місця баркас і показати дівчиську, який він дужий.

— Тепер ти підеш у море й станеш піратом, — вела далі Мілева. — І плаватимеш навколо світу. Побачиш там заморську царівну, а нас усіх позабуваєш.

— А вона гарна, та царівна? — сміючись, запитав Іво й підвів голову.

— Хто її знає… Але ж вона таки царівна! А я тільки бідне, нерозумне дівча.

Іво поглянув на те нерозумне дівча, й відчув, як йому потепліло на серці від тих слів. Івові й самому схотілося сказати Мілеві щось приємне, й він мовив весело:

— Коли я стану славнозвісним піратом, у мене буде великий трищогловий корабель! І я привезу тобі скриню цехінів.^[2]

Мілева знову задивилася в морську далечінь, їй здається, ніби вона бачить, як до острова гордо підпливає трищогловий корабель. На самому вершечку щогли майорить прапор морських розбійників — чорний, з черепом і кістками посередині… Криваво-червоні вітрила ясніють у променях сонця; ось гримнули гармати, хмари білого диму огорнули корабель… Іво у розкішних шатах сідає в човна, спущеного на воду. А з-поза острова тим часом виринає фрегат! Пірат не постеріг його. Військовий корабель підпливає щораз ближче, вже гуркотять гармати, ляскають рушничні постріли, виблискують шаблі. А потому?.. Усе змовкло. Піратський корабель розбито й спалено, а на реї гойдається його капітан.