Гаррі Поттер і в’язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин

— Що сталося? — з протилежного кінця кімнати Долинув голос Шеймуса Фініґана.

Гаррі здалося, що грюкнули двері спальні. Він нарешті спромігся розсунути запону, і тієї ж миті Дін Томас засвітив ліхтарик.

Рон з нажаханим обличчям сидів на ліжку, а його запона з одного боку була роздерта.

— Блек! Сіріус Блек! З ножем!

— Що?!

— Тут! Щойно! Порізав запону! Розбудив мене!

— Роне, може, тобі наснилося? — засумнівався Дін.

— Гляньте на запону! Я ж кажу, що він був тут!

Усі зірвалися з ліжок. Гаррі першим підбіг до дверей, і вони помчали сходами донизу. Позаду відчинялися двері й лунали заспані голоси.

— Хто кричав?

— Що тут діється?

Порожня вітальня, яку освітлював дотліваючий камін, була захаращена залишками святкування.

— Рон, ти впевнений , що тобі не наснилося?

— Кажу ж тобі: я його бачив!

— Що тут за галас?

— Професорка Макґонеґел звеліла всім спати!

Сходами зійшло кілька дівчат, позіхаючи й запинаючи халати. Посходилися також і хлопці.

— Чудово, ми що, продовжуємо? — зрадів Фред.

— Усім негайно нагору! — скомандував Персі, що поспіхом забіг до вітальні, пришпилюючи до піжами значок шкільного старости.

— Персі… Сіріус Блек! — ледь чутно вимовив Рон. — У нашій спальні! З ножем! Розбудив мене!

У вітальні запала тиша.

— Дурниці! — приголомшено гиркнув Персі. — Ти переїв, Роне… а тепер бачиш кошмари…

— Кажу ж тобі…

Знову з’явилася професорка Макґонеґел. Вона грюкнула портретом і люто роззирнулася довкола.

— Я, звичайно, рада, що Ґрифіндор переміг, але це вже переходить усякі межі! Персі, я була про тебе кращої думки!

— Я їм не дозволяв, пані професорко! — обурено набундючився Персі. — Навпаки, я наказав негайно лягати! Моєму братові Рону приснився кошмар…

— ЦЕ НЕ КОШМАР! — заверещав Рон. — ПАНІ ПРОФЕСОРКО, Я ПРОКИНУВСЯ, А НАДІ МНОЮ СТОЯВ СІРІУС БЛЕК І ТРИМАВ НОЖА!

Професорка Макґонеґел втупилася в Рона.

— Не мели дурниць, Роне! Як він міг проникнути крізь отвір за портретом?

— А ви спитайте в нього! — показав Рон тремтячим пальцем на портрет сера Кадоґана. — Запитайте, чи він бачив…

Підозріло зиркаючи на Рона, професорка Макґонеґел штовхнула портрет і вийшла. Уся вітальня затамувала віддих.

— Сер Кадоґан, чи впускали ви щойно у ґрифіндорську вежу якогось чоловіка?

— Авжеж, милостива пані! — вигукнув сер Кадоґан. Запала приголомшлива тиша.

— Ви… ви це зробили? Але… а як же пароль?..

— Він знав усі паролі! — гордо повідомив сер Кадоґан. — На цілий тиждень, люба пані! Вони були в нього записані на папері!

Професорка Макґонеґел знову пройшла крізь отвір і стала перед ошелешеними учнями. Вона була біла мов крейда.

— Хто з вас… — почала вона тремтячим голосом, — який найбезпросвітніший телепень записав паролі на цілий тиждень і всюди їх порозкидав?!

Мертву тишу порушив ледь чутний переляканий писк. Невіл Лонґботом, тремтячи з голови до своїх пухнастих капців, повільно підняв руку.

Розділ чотирнадцятий

СНЕЙПОВА ДОСАДА

Тієї ночі у ґрифіндорській вежі так ніхто й не заснув. Замок знов обшукували, а ґрифіндорці цілу ніч просиділи у вітальні, чекаючи вісток про Блека. На світанні професорка Макґонеґел прийшла повідомити, що він і цього разу вислизнув.

Наступного дня у замку з’явилися ознаки нових заходів безпеки. Професор Флитвік навчав вхідні двері розпізнавати збільшене зображення Сіріуса Блека. Філч метався коридорами, забиваючи дошками геть усе — від найменших тріщин у стіні до мишачих нірок. Сера Кадоґана звільнили з роботи. Його портрет знову занесли в порожній закуток на восьмому поверсі, а Гладка Пані повернулася на своє звичне місце. Її фахово відреставрували, але вона й далі була знервована і погодилася повернутись на роботу лише за умови, що їй нададуть додаткову охорону. Спеціально для цього найняли групу похмурих тролів, які загрозливо міряли кроками коридор, хрипко перемовлялися і міряли, в кого більший кийок.

Гаррі зауважив, що однооку відьму на четвертому поверсі ніхто не охороняв. Очевидно, Фред і Джордж мали рацію: окрім них, а тепер ще й окрім Гаррі, Рона й Герміони, ніхто не знав про таємний хід під відьмою.

— Думаєш, треба комусь про це сказати? — запитав Гаррі Рона.

— Ми знаємо, що він не проникав сюди через «Медові руці», — відповів, не задумуючись, Рон. — До нас дійшли б чутки, якби він туди вдерся.