1q84. книга ІІІ - Мураками Харуки

— Вас викрали? — спитав Тенґо.

Обмацавши попільничку, Комацу поклав її на стіл і глянув прямо на Тенґо.

— Так, спритно викрали. Як у відомому фільмі «Колекціонер». Більшість людей у світі й не думають, що одного разу їх можуть викрасти. І гадки такої не мають. Правда? Та коли тебе викрали, то… як би це краще сказати?.. створюється враження чогось сюрреалістичного. Невже мене справді хтось викрав? Хіба можна в таке повірити?

Комацу дивився на Тенґо так, ніби вимагав відповіді. Однак це запитання було суто риторичним. Тенґо мовчки чекав продовження розповіді. Склянка з віскі та содовою, залишена на столі, так запітніла, що підставка під нею стала вологою.

Розділ 16

(про Усікаву)

Здібна, витривала й бездушна машина

Наступного ранку, як і напередодні, Усікава примостився біля підвіконня і крізь щілину у шторах і далі вів спостереження. З будинку виходив, здавалось, загалом майже той самий склад людей, які вчора ввечері повернулися додому, їхні обличчя все ще були похмурі, а спини зсутулені.

Видно, вони почувалися втомленими вже тоді, коли новий день ще майже не розпочався. Серед цих людей Тенґо не було. Однак Усікава, раз у раз натискаючи на затвор фотоапарата, знімав обличчя кожної людини, що проходила в полі зору. Плівки мав досить, а успішне фотографування вимагало практики.

Простеживши за основною масою людей, що зранку вирушили на роботу, Усікава вийшов з дому і зайшов у найближчий телефон-автомат. Набрав телефонний номер підготовчої школи в Йойоґі й попросив покликати Тенґо. Жінка, яка взяла слухавку, сказала, що Кавана-сенсей десять днів тому взяв відпустку.

— Через хворобу чи що?

— Ні. Поїхав у префектуру Тіба у зв'язку з поганим станом здоров'я когось з рідних.

— А коли повернеться, не знаєте?

— Ми його про це не питали.

Подякувавши жінці, Усікава поклав слухавку.

Серед рідних Тенґо значився тільки батько, колишній збирач абонентної плати «NHK». Про матір Тенґо все ще нічого не знав. За даними Усікави, стосунки Тенґо з батьком ніколи не були добрими. А проте, щоб доглянути хворого батька, Тенґо відпросився з роботи на понад десять днів. Це було щось незбагненне. Власне, чому його відраза до батька так швидко розм'якла? Цікаво, яка в батька хвороба та в якій лікарні префектури Тіба він лікується? Це можна було б розслідувати, але в такому разі довелося б змарнувати півдня і тоді перервати стеження за квартирою Тенґо.

Усікава вагався. Якщо Тенґо виїхав за межі Токіо, то спостереження за тими, хто входить у будинок, утратило будь-який зміст. Можливо, було б розумно кинути спостереження і почати розшуки в іншому напрямі. Скажімо, дізнатися адресу лікарні, де лежить батько Тенґо, або ще трохи заглибитися в біографію Аомаме. Зустрітися з її університетськими однокурсниками або службовцями фірми, де вона працювала, й поговорити з ними особисто. Може, вдалося б натрапити на якісь нові сліди?

Однак після недовгого роздуму Усікава вирішив і далі стежити за будинком. Бо, по-перше, якби перервав стеження, то зіпсувався б щойно народжений життєвий ритм. Довелося б ще раз починати все спочатку. А по-друге, наслідки пошуку лікарні й знайомих Аомаме навряд чи варті немалих зусиль. На власному досвіді Усікава переконався, що його особисті розслідування хоч і дали якісь результати, але, як не дивно, нікуди не вели. По-третє, його інтуїція сильно вимагала, щоб він звідси не йшов.Спокійно сидячи, треба уважно, нікого не пропускаючи, спостерігати за тими, хто проходить через двері будинку. Так повчала проста інтуїція, що здавна містилася у сплюснутій голові Усікави.

«І далі спостерігатиму за цим будинком незалежно від того, чи в ньому є Тенґо, чи нема, — міркував Усікава. — Поки Тенґо вернеться, я запам'ятаю обличчя всіх, без винятку, мешканців, які щодня заходять у будинок чи виходять з нього. Якщо я дізнаюся, хто в ньому мешкає, то, природно, з першого погляду впізнаю чужака. Я — м'ясоїдна істота. А вона повинна бути дуже витривалою. Злитися із середовищем і забезпечити себе різноманітною інформацією про жертву».

Приблизно о дванадцятій, коли щонайменше людей входило до будинку й виходило з нього, Усікава вийшов надвір. Щоб хоч трошки закамуфлюватися, нап'яв на голову в'язану шапку, а шию обгорнув шарфом до самого носа, та все одно його зовнішній вигляд привертав до себе людські погляди. В'язана бежева шапка на його великій голові була подібна до грибної. Зелений шарф здавався вужем, що обвивався коло шиї. Ніякого камуфляжу Усікава цим не досяг. Крім того, шапка й шарф зовсім не пасували одне до одного.