Три мушкетери - Дюма Александр

Гонець мовчки вклонився, взяв листа, чек на двісті пістолів і вийшов.

Ось що було написано в листі:

«Міледі!

Будьте на першому ж балі, де з'явиться герцог Бекінгем. На його камзолі ви побачите дванадцять діамантових підвісок. Підійдіть до нього й відріжте дві з них.

Як тільки ви здобудете ці підвіски, негайно сповістіть мене».

XV. Судочинство та військові

Наступного дня Д'Артаньян і Портос, пересвідчившись, що Атос не ночував удома, сповістили пана де Тревіля про його зникнення.

Щодо Араміса, то він узяв відпустку на п'ять днів і, як переказували, поїхав до Руана в сімейних справах.

Пан де Тревіль був батьком своїм солдатам. Як тільки нікому ще не відомий і нічим не примітний юнак одягав форму його роти, він уже міг сподіватися на щиру допомогу й підтримку свого капітана.

Отож, не гаючи часу, Тревіль подався до головного кримінального судді.

Той викликав офіцера, що командував постом біля Червоного Хреста; розпитавши його, вони з'ясували, що Атос ув'язнений у Фор-Левеку.

Атос пройшов через ті самі випробування, що їх, як ми знаємо, зазнав і Бонасьє.

Ми були присутні на очній ставці, влаштованій обом в'язням. Атос, який досі мовчав, щоб необачним словом не зашкодити Д'Артаньянові, котрому була конче необхідна свобода дій, заявив нарешті, що він таки Атос, а не Д'Артаньян.

Крім того, він сказав, що не знає ні пана, ні пані Бонасьє, що ніколи з ними не розмовляв і що близько десятої години вечора завітав до пана Д'Артаньяна, свого друга, але той був у пана де Тревіля на обіді; він додав, що все це можуть засвідчити не менше двадцяти чоловік, і назвав кілька відомих імен, і зокрема — ім'я герцога де Ля Тремуйля.

Другого комісара, який був зовсім не проти, щоб показати свою владу судочинця над військовими, так само, як і першого, вразили прості і ясні свідчення мушкетера; до того ж, імена пана де Тревіля та пана герцога де Ля Тремуйля спонукали бути обережними.

Атоса також повезли до кардинала, але, на лихо, його високопреосвященство був у Луврі в короля.

Саме в цей час пан де Тревіль, вийшовши після марних пошуків невловимого Атоса від головного кримінального судді та коменданта Фор-Левека, також прибув до його величності.

Як капітан мушкетерів, пан де Тревіль мав право повсякчас входити до кабінету короля.

Ми знаємо, якою хворобливою була упередженість короля проти королеви: цю упередженість старанно розпалював кардинал, котрий в інтригах куди більше боявся жінок, ніж чоловіків.

Однією з головних причин цієї упередженості була дружба Анни Австрійської з пані де Шеврез. Ці дві жінки турбували кардинала дужче, ніж війни з Іспанією, суперечки з Англією та фінансові труднощі в самій Франції. На думку кардинала, ба навіть на його глибоке переконання, пані де Шеврез допомагала королеві не тільки в політичних інтригах, але, що непокоїло його набагато більше, в інтригах любовних.

Почувши від кардинала, що пані де Шеврез, заслана в Тур, таємно приїхала до Парижа і, пробувши тут п'ять днів, збила зі сліду поліцію, Людовік XIII дуже розгнівався. Примхливий і віроломний, король хотів, щоб його називали Людовіком Справедливим і Людовіком Цнотливим. Нащадкам буде дуже нелегко збагнути його вдачу, яку історія намагатиметься пояснити, наводячи окремі факти, але не бажаючи робити з них висновки.

Та коли кардинал додав, що пані де Шеврез приїжджала в Париж не просто так, що королева відновила з нею зв'язок за допомогою шифру, який у ті часи називали кабалістичним^[95], коли він сказав, що саме в той час, як йому, кардиналові, вже майже пощастило розплутати найтонші нитки змови й він, озброївшись доказами, мав спіймати емісара королеви і вигнаницю на гарячому, якийсь мушкетер зі шпагою в руках напав на доброчесних суддівських чиновників, що мали безсторонньо розслідувати справу, аби про все доповісти королю, і в такий спосіб наважився втрутитись у хід судочинства, — Людовік ХНІ знетямився з люті. Скочивши з місця, блідий і мовчазний, він пішов до дверей, що вели в апартаменти королеви; вираз його обличчя свідчив про те, що він зараз здатен на яку завгодно жорстокість.

А втім, кардинал ще й словом не прохопився про герцога Бекінгема.

Аж тут до кабінету ввійшов пан де Тревіль, незворушно стриманий, ввічливий, бездоганно вдягнений.

Здогадавшись з присутності кардинала і розлюченого обличчя короля, про що вони говорили, пан де Тревіль не розгубився, а навпаки, відчув себе сильним, як Самсон перед філістимлянами^[96].