Молоко з кров'ю - Дашвар Люко

Тетянка з підлоги підвелася. Нічого не розуміє.

— Ти чого, Марусько?

Маруся до Тетянки обернулася — уже геть спокійна. Всміхається.

— Та нічого. Жартую… Бери…

— Що?

— Та не «що»… Німця бери… Оце зараз піду до нього і накажу, щоби взяв тебе у жони.

— Що ти, дурна, мелеш? — розсердилася Тетянка. — Найкращого хлопця обкрутила, так, думаєш, усіма командуватимеш? — до дверей. — Сама вбирайся!

Маруся Тетянку за руку — цап!

— Та стій, не сердься… Хвилююся… Свайба ця… — і тягне Тетянку до кімнати. — Де гребінець? Ще коси треба заплести, а ти мені отут примхи робиш…

Горбоноса сердито зиркнула.

— Ну, дивись мені, Марусько! Буду виходити заміж, теж тобі вередульки влаштую.

Маруся розсміялася.

— Та добре… Добре…

На стілець перед шафою дзеркальною всілася, чорними косами війнула, і Тетянка взялася їх укладати з серпанком.

Од відчиненого вікна — ніби шурхіт якийсь. Маруся напружилася.

— Тетянко! Ану глянь, хто там під вікнами вештається?

— Нікого! — Тетянка їй.

— Та бути не може! — І хоче встати.

Тетянка очі витріщила:

— Та сиди вже, чорти б тебе побрали! З тебе наречена, як з доярки балерина. Чого ти крутишся?! Скоро хлопці з Льошкою прийдуть, а ти й досі не вбрана!

— Та глянь на підвіконня! — Маруся їй.

Тетянка підійшла до відчиненого вікна, взяла з підвіконня цукерку в липкій обгортці.

— Цукерка, — здивувалася. — Мабуть, діти бавляться.

— Мабуть… — всміхнулася Маруся.

Німець Стьопка зігнувся під Марусиним вікном — ні, ніхто його не побачив, усі надто зайняті, як же — весілля Маруся грає. Окуляри на носі поправив і тихцем за хату. Звідти — на вулицю. Під бузковим кущем зупинився, «Пегаса» у зуби, сірником — чирк.

Бузковий кущ розрісся. Наче дерево. Під гілки станеш — здалеку ніхто й не помітить. Стьопка затягся цигаркою: і що його тепер робити? Був у нього татко-каліка, трактор і Маруся. Татко помер, Маруся відтепер заміжня, тільки й лишилося, що трактор, а то б — зовсім погано. Зітхнув, голову опустив, цигарку під кущ кинув, а там тих недопалків — купа.

І пішов геть — худий, рудий, на зріст не вийшов, ще й сліпий як кріт. Ех, недарма горбоноса Тетянка казала — нікчема, а те, що очі мудрі, мов у старця, посмішка хмари розганяє і серце без гнилі, так, аби це роздивитися, треба ближче підійти.

У полудень на подвір'я Марусиної хати ввірвалася весела юрба хлопців, Льошка-красень — попереду. На піджаку срібляста квітка, сорочка біла, аж око ріже, краватка смугаста — усе при ньому.

Дівчата Льошку побачили — і ну верещати.

— Марусю! Марусю! Наречений у дворі! Марусю!

Льошчин дружба Микола котрусь із дівчат підхопив під руку:

— У нас купець! У вас — товар! Ану, ведіть! Прицінимося! Чи підійде нашому Олексію ваша Маруська!

А та пручається:

— Це ж яка несправедливість! Щоби з першого дня — товар…

Льошка руку догори — тихо всім! На годинник глянув.

— Дівчата! Годі час гаяти! За півгодини сільрада зачиниться. Де Маруся?

Тут уже не тільки дівчата, а й стара Орися голос подала:

— Марусю! Та де ти, доню. Виходь уже…

Вийшла — усі ледь не попадали. Дівчата од заздрощів губи кусають, хлопці роти пороззявляли, Льошка задихнувся — оце як навчався в місті в інституті, так одного разу втрапив йому до рук журнал англійський про багатих та красивих, і була там одна фотокартка, від якої Льошка очей відвести не міг, бо з неї дивилася йому прямо в душу казково красива жінка в білій бальній сукні — очі та коси чорні, вуста червоні й посмішка, що просто таки зводила з розуму. Так Маруся краща… Правду казала — найгарніша… Така гарна, що і…

Тихо стало на Марусиному дворі. Льошці навіть думки урвалися. Дивиться на Марусю, як дурний, а голова порожня — і все тут. Стара Орися першою до тями прийшла. До Марусі руки простягнула.

— Донечко моя! Ходи до мами. Поцілую, рідна. Благословлю за себе і за татка.

Льошка видихнув із полегшенням, стрільнув оком — чи не побачив хто часом, як він від Марусиної краси розум ледь не утратив. Та ні! Ніби все гаразд. Знову на годинник глянув.

— А що, Марусю, — до сільради? Не передумала?

Маруся всміхнулася — ні! Маму обійняла, поцілувала та до нареченого. Йде, у очі дивиться і знай всміхається.

— Хай мама нас обох благословить.

— Хай, — він.

Орися молодих потайки перехрестила, бо наречений попереджав — комуніст, то щоб нічого зайвого. А вона їм подумки: «З Богом!»