1Q82. Книга перша - Мураками Харуки

— А мене в нетутешньому світі нема?

— І не лише тебе. Людей тутешнього світу в нетутешньому немає.

— Цікаво, чим відрізняється нетутешній світ від тутешнього? Можеш розпізнати, де зараз перебуваєш?

— Можу. Бо я пишу.

— А інші, крім тебе, люди? Скажімо, якби я з якогось дива раптом туди потрапила…

— Гадаю, розпізнають, — відповів Тенґо. — Наприклад, у нетутешньому світі є два Місяці. Тому відмінність очевидна.

Думку про світ з двома Місяцями на небі Тенґо запозичив з «Повітряної личинки». Він надумав написати про такий світ набагато складніший, свій власний роман. Думка та сама, і, можливо, згодом виникнуть проблеми у зв'язку з цим. Але зараз йому будь-що хотілося написати твір про світ з двома Місяцями. А про те, що буде згодом, можна подумати потім.

— Інакше кажучи, якщо вночі глянути на небо і побачити два Місяці, то стане ясно, що це нетутешній світ? — спитала подруга.

— Бо це прикмета.

— А обидва Місяці не накладаються один на одного? — поцікавилася вона.

Тенґо хитнув головою.

— Не знаю чому, але відстань між двома Місяцями підтримується завжди однакова.

Подруга певний час задумалася над таким світом. Її палець виписував на грудях Тенґо якийсь малюнок.

— Послухай, ти знаєш, чим відрізняються між собою англійські слова lunatic та insane?

— Обидва прикметники позначають психічну аномалію. З майже непомітною відмінністю.

— Insane стосується вродженої вади голови. У такому випадку вважається бажаним спеціальне лікування. А от lunatic, навпаки, вказує на тимчасове порушення свідомості під впливом Місяця, тобто Luna. У Великобританії дев'ятнадцятого століття людині, визнаній лунатиком, зменшували кару на один ступінь, якщо вона вчинила злочин. На тій підставі, що її, мовляв, задурманило місячне світло. Неймовірно, але такий закон справді існував. Інакше кажучи, юридично визнавалося, що Місяць порушує людську психіку.

— Звідки ти це знаєш? — здивувався Тенґо.

— Що ж тут дивного? Я прожила на десять років довше за тебе. А тому не дивно, що знаю більше.

«Це правда», — погодився Тенґо.

— Якщо бути точною, то цього я навчилася на лекціях з англійської літератури в жіночому коледжі. Під час читання Діккенса. Наш учитель був диваком і постійно відхилявся від сюжету розглядуваного твору. А тому я хотіла сказати, що два Місяці на небі викличуть ще більші порушення голови, ніж один, як це буває тепер. Зміняться припливи й відпливи, порушиться цикл місячного в жінок. Гадаю, одна за одною з'являться ненормальності.

Тенґо задумався над сказаним.

— Справді так може статися.

— У тому світі люди постійно стають несповна розуму?

— Та ні, це не так. Особливо не божеволіють. Тобто поводяться так само, як ми в цьому світі.

Подруга взяла в руку прутень Тенґо.

— У нетутешньому світі люди поводяться так само, як у цьому світі. Якщо так, то в чому сенс нетутешнього світу?

— Сенс нетутешнього світу в тому, щоб переписати минуле тутешнього світу, — відповів Тенґо.

— Хіба можна переписати минуле, як того заманеться?

— Так, можна.

— І ти хочеш переписати минуле?

— А ти не хочеш?

Подруга хитнула головою.

— Я зовсім не хочу переписувати ні минулого, ні історії. Я хочу переписати нашу сучасність.

— Але ж якщо переписати минуле, то, природно, зміниться і сучасне. Бо сучасне формується завдяки накопиченню минулого.

Вона знову глибоко зітхнула. І кілька разів підняла й опустила на долоні прутня — так, ніби випробовувала ліфт.

— Лише одне можна сказати. Ти вундеркінд з математики, маєш розряд із дзюдо і пишеш роман, а проте нічогісінько не розумієш у цьому світі.

Такий висновок особливо Тенґо не здивував. Для нього було, так би мовити, нормальним те, що він нічого не розуміє. Особливого відкриття в цьому він не побачив.

— Ну, гаразд, не розумієш. — Подруга повернулася грудьми до Тенґо. — Ти — мрійливий вчитель математики підготовчої школи, що кожного дня пише роман. Таким будь і далі. Мені дуже подобається твій пісюн. Формою, величиною, відчуттям. Твердий чи м'який. Коли здоровий чи хворий. Тож зараз він належить мені. Так, справді?

— Так, — визнав Тенґо.

— Я, здається, раніше казала, що я страшно ревнива?

— Я це чув. Ревнива понад усяку логіку.

— Понад будь-яку логіку. Здавна постійно такою була. — І почала повільно рухати пальцями. — Я ще раз зроблю його твердим. Ти не заперечуєш?

Тенґо відповів, що не має особливих заперечень.

— Про що ти зараз думаєш?

— Як ти в коледжі слухаєш лекції з англійської літератури.

— Роман «Мартін Чезлвіт». Мені вісімнадцять, одягнена в гарненьку сукню з оборками, волосся — «кінський хвіст». Надзвичайно серйозна дівчина, ще незаймана. Схоже, ніби мова йде про попереднє життя, але, в усякому разі, про відмінність між lunatic та insane я вперше дізналася в коледжі. Ну, то як, така картина тебе збуджує?

— Звичайно, — визнав Тенґо. І, заплющивши очі, уявив собі сукню з оборками і «кінський хвіст». Надзвичайно серйозну студентку, ще незайману. Але ревниву понад будь-яку логіку. Місяць, що осяває Лондон часів Діккенса. Божевільні й лунатики, що гуляють його вулицями. В однакових циліндрах і з однаковими бакенбардами. Як їх можна розрізнити? Тенґо заплющив очі й уже не був певен, до якого світу належить.