СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена

Книга СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена читать онлайн Проза / Современная проза бесплатно и без регистрации.

784 0 11:34, 03-05-2019
СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена
03 май 2019
Жанр: Проза / Современная проза Название: СІМ ВОРІТ Автор: Захарченко Олена Год : 2011 Страниц : 57
0 0

Книгу СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена читать онлайн бесплатно - страница 2

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 57

Поїхав я знову дворами, і проїхав відстань, і побачив я сім брам. І надпис маркером на першій із них казав мені, що Інанна спускається до підземного царства. І люди йшли повз надпис той, і ніхто не бачив його, ніхто не читав його, бо всі люди були невчені, а я написав шумерським письмом.

І повернув я навпаки: ліворуч і праворуч повернув я.

Їхав я відстань знову, керуючи автомобілем, крутив кермо я, і минав я в дворах дитячі гойдалки, схожі на крокодилів, дерев’яні гойдалки з крокодилячими зубами й очима, простенькі гойдалки, пофарбовані в зелене, і знав я, що смерч іде просторами Африки.

І напарники мої стогнали в кузові, дихаючи запахом здохлого сфінкса, птаха нашого великого, якого ми тільки оце поховали в старому урочищі, де мали спочивати такі, як він, старі потвори. Потвори старі, що на старість впали в маразм і рахували, скільки їм сардельок принесеш і скільки в тих сардельках молекул бензолу.

І вивернув я з глухого кута, і поїхав назад повз гойдалки дитячі у вигляді крокодилів, повз гойдалки поїхав я і повз деревця, під вікнами насаджені, повз танцмайданчики згорілі їхали ми, і проїхали ми відстань, і побачив я закритий ларьочок між машин, яких було багато в цих дворах, і подумав я, що десь уже цей ларьочок бачив я.

І думка не встигла полишити мою голову, коли знову я побачив сім брам, напис шумерською грамотою про Інанну, яка спускається до мертвих, для тих, хто розуміє, написаний.

Тепер уже ні ліворуч, ні праворуч не звертаючи кермо своє, прямо поїхав я, і знов бачив парк, і проїхав відстань, і минув той парк, і худі хворі дерева минув я, минули ми своїм автомобілем, де в кузові сиділи мої напарники і боялися.

І не довго ми їхали, не довго ми їхали тепер, і бачив я вулицю, вулицю побачив я, на яку слід повернути, щоб виїхати з дворів і поїхати далі, невеликими вулицями, де нема людей багато, щоб запах і тріск суглобів їхніх не почули напарники мої. І мали б ми вже виїхати, зовсім виїхати і поїхати собі, але зупинив я автомобіль свій, натиснувши гальмо педальне своє.

Спинив я автомобіль, бо побачив я невеличку будочку. І було на ній написано "Прийом вторсировини" – було написано на зеленій будці. І побачив я перед будкою три стільці, три стільці зі смітника стояли перед будкою, три стільці з м’якими сидіннями побачив я. І на двох стільцях, старих потертих стільцях зі смітника, сиділи два бомжі. Два брудні бомжі сиділи, чекаючи.

Впізнав я одного з бомжів, бо знав я його добре – бо не бомж то був, а бог Енкі. Бо давній бог Енкі, мудрий і могутній бог Енкі, сидів бомжем перед будкою "Прийом вторсировини" і тримав картату торбу в руках своїх.

Тоді сточив я назад і поїхав задом, знов минувши парк, де хворі дерева жили, і, минувши сім брам знову, спинився і побачив, що лице моє стало блідим і руки тремтять від страху, бо не міг бог Енкі сидіти тут просто так.

Тоді відкрив я двері і покликав дівчину, що йшла собі кудись.

Сказав я дівчині:

"Слухай! еее… – сказав я їй, – поможи-но мені вибратися з цього проклятого Отрадного, чуєш? Я тебе за це до метро підкину! Тільки щоб не по бульвару, бо там пробки, а мені немає часу", – сказав я дівчині з очима чорними і високим білим чолом.

"Та не бійся, – сказав я їй, – я тебе різать часу не маю, бо на роботу спішу. Вчора в гості заїхав – а вибратись і не можу".

Так сказав я дівчині з безсоромними вустами.

І засміялася вона, покліпала очима блудниці, і сіла вона в мій "пиріжок", вигинаючись безсоромно, і сміялася вона дзвінким сміхом, всідаючись. Всівшись, сказала вона:

"А я студентка! – сказала вона мені. – Я в Могилянці вчуся. Я тут теж ночувала в знайомої. Подружки моєї".

"Ага, – мовив я дівчині з чорним волоссям. – Так куди їхати?"

Стала вона казати мені, де ліворуч, де праворуч, і проїхали ми дві школи, й один стадіон проминули ми, і виїхали на маленьку вулицю, на маленьку вулицю, якою можна пробратися до метро.

І розказала вона мені, як її звати (а звати її було Юлею). І розказала, як звати її подружку (а подружку звати Маринка Чех).

Проїхали ми відстань, і висадив я біля метро

Прощалася зі мною вона і питала мене, як звати, але не сказав я їй ні як мене звати, ні навіть свого тутешнього імені не сказав їй, бо не треба їй, студентці з такими очима, нічого знати.

Напарники мої тремтіли в кузові, і мліли в кузові, і шкребли залізо кузова, бо чули людину, і капала слинка в них, і піт капав із них, бо чули вони її голос аж її смак відчували, але й боялися її, бо вони такі, напарники мої в Києві, але інших у мене тут нема.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 57
  1. В избранное
Отзывы - 0

Вы уже всё прочитали? Предлагаем вам поделится своим отзывом от прочитанного! Ваш отзыв будет полезен читателям, которые еще только собираются прочитать эту книгу.

Новые отзывы

  1. Гость Елена Гость Елена04 август 14:34 Прочитала книгу Мальчик в полосатой пижаме Эмоции слов пока нет,... Мальчик в полосатой пижаме - Бойн Джон
  2. Ирина Ирина23 июль 03:19 Спасибо за  прекрасное настроение , пишите больше ,будем читать с удовольствием  . С благодарностью Ольге Степновой... Брачный контракт с мадонной - Степнова Ольга
  3. СюзиМ СюзиМ15 июль 17:13 Читается легко и весело,  напоминает мне  романы Иоанны Хмелевской . Очень, очень рекомендую. Спасибо Степновой Ольге за... Вселенский стриптиз - Степнова Ольга
Все комметарии
Новые книги
×