СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена

Книга СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена читать онлайн Проза / Современная проза бесплатно и без регистрации.

784 0 11:34, 03-05-2019
СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена
03 май 2019
Жанр: Проза / Современная проза Название: СІМ ВОРІТ Автор: Захарченко Олена Год : 2011 Страниц : 57
0 0

Книгу СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена читать онлайн бесплатно - страница 4

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 57

"З ким?" – запитав Енкі, аби спитати.

"З Олегом. І Юля була".

"Юля?"

Олег – то був її хлопець. Артур – Олегів товариш, сусід зі Львова, а Юля – Маринина однокласниця й одногрупниця, у Львові і тут теж.

"А що"… – подумала Марина, згадавши Юлю і уявивши, що б та їй відповіла, якби розказати, як вона оце сьогодні, в цього придурка з його чаєм… Юля би сказала: "Та капець, яка пристрасть! Прямо дах зірвало хлопцю".

Подумавши так, розсердилася.

І нудити перестало, від злості.

"Юля, Юля… – бурчав тимчасом Енкі. – Часто – Юля".

"Вони – пара".

"Хто?"

"Юля й Артур".

"Давно?"

"З літа".

"Ти?"

"Що?"

"Помогла їм".

"Ну… я подумала – так буде всім краще. Олегу. Щоб усі ми разом тепер. Щоб я не ходила до Юлі, а він не валандався хтозна-де. Він із Артуром – дуже… прямо дивно, як вони… дружать".

"Так?" – перепитав Енкі. Побурчав, як ведмідь, черевом. Посовався на сидінні.

Люди дивилися на них – студентка магістратури і бомж. Вони ж не знали, що він не бомж.

"Живуть?"

"Ні. Вона – у Ворзелі, в гуртожитку. Він – на Подолі. Батьки йому купили квартиру".

Марина зі своїм хлопцем уже аж два місяці жила. Від самого першого вересня. Від самого початку життя в Києві.

"Довго ще?" – спитала про дорогу.

Енкі сказав.

Рипів трамвай.

Дорога взагалі довга-довга, коли вперше їдеш, коли Марина вперше їхала від метро "Берестейська" трамваєм до їхньої квартири з Олегом, то їй здавалося – проминула цілу вічність брудних дворів, закинутих заводів, будок із гральними автоматами, плакатів, реклами і покривлених тротуарів із калюжами.

Тепер – нічого, звикла щодня. Всього якихось 15 хвилин.

"Метро, – сказав Енкі. – Виходимо".

Вони вийшли і спустились по оббитих, вищерблених сходинах штовхатись у підземному переході, між брудних, темних стін, слабенького освітлення, запаху могили.

Продавали яскраві салатові шматяні квіти на могильні вінки, тапки, шкарпетки і журнали.

"Енкі, – спитала Марина, задивившись на обкладинку журналу і спинившись, -слухай… Інанна – вона в шумерів богиня чого?"

"Казав".

"Сходу сонця там… родючості… Слухай, а хіба пристрасть… ну… плотське кохання… воно не те… не її?… ну… якщо за логікою, якщо родючість…"

"А що сталося?"

"Та нічого".

Пішли далі. Метром ще їхати довго. Через пів-Києва.

"Ти куди зараз? До нас?" – спитала в Енкі.

"До річки. Жетон дати?" – в Енкі постійно купа тих жетонів, у смітті він їх знаходить, чи що?

Марина хотіла з ним піти до річки, тобто до Дніпра. Розвіятися, погуляти, але ж Олег там чекає. І думає щось. Дзвонив он – вона звук вимкнула.

Що би йому збрехати?

У вагоні метро стіни рекомендували найкращі курси з вивчення англійської мови, найкращих розробників і розкрутників сайту за один день, а ще – сходити до супермаркету "Космо" і купити шампунь із якоюсь новою формулою всередині.

Марина подивилася на стіни, подумала про щось: чи то про свою непристойну пригоду, чи то про богиню Інанну, а потім вже не думала, бо полізла через телефон до соціальної мережі й підвисла там, не помічаючи ні грамотних стін, ні мам із малими дітьми на руках, яким тре' було поступитися місцем.

На зупинці трамвая, як вийти з метро "Берестейська", горів синьою зіркою високий офіс "Київстару".

"Стемніло, – подумала Марина і погладила пальцями в кишені блискучий, слизький каштан. – Що ж Олегу збрехати?"

Хотілося кави.

Уявила собі теплу каву в кухлі. До кави уявилася маленька однокімнатна хрущовка, яку знайшов і винайняв для них Олег. А потім і сам Олег. Чорне стрижене волосся. Чорні очі. Смаглявий довгий ніс. Широкі плечі. Худий живіт. Червоний плетений светр із ромбами.

Можна правду розказати, але, по-перше, він піде і наб’є морду тому хлопу з Воскресенки, і повибиває йому зуби, і наробить собі проблем, а по-друге… було там щось таке… про що треба подумати, і щоб не заважали, щось – ух, класне! Секунда якась…

Приїхала маршрутка, що йде "по трамваю".

Марина стояла, хапаючись за поручень, щоб не впасти, і цілу дорогу до своєї зупинки думала, що збрехати і чи зайти зараз до магазину, чи не треба.

Краще б вона подзвонила Юлі.


У Києві "під’їзд" називають "парадноє". Марина ніяк не розуміла спочатку, що вони питають, коли питали.

У під’їзді не світилося.

Марина пройшла вздовж стіни з білими латками – де фарба пооббивана меблями, які носять по сходах. У дешевих будинках часто міняються жильці – знімачі дешевих квартир.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 57
  1. В избранное
Отзывы - 0

Вы уже всё прочитали? Предлагаем вам поделится своим отзывом от прочитанного! Ваш отзыв будет полезен читателям, которые еще только собираются прочитать эту книгу.

Новые отзывы

  1. Гость Елена Гость Елена04 август 14:34 Прочитала книгу Мальчик в полосатой пижаме Эмоции слов пока нет,... Мальчик в полосатой пижаме - Бойн Джон
  2. Ирина Ирина23 июль 03:19 Спасибо за  прекрасное настроение , пишите больше ,будем читать с удовольствием  . С благодарностью Ольге Степновой... Брачный контракт с мадонной - Степнова Ольга
  3. СюзиМ СюзиМ15 июль 17:13 Читается легко и весело,  напоминает мне  романы Иоанны Хмелевской . Очень, очень рекомендую. Спасибо Степновой Ольге за... Вселенский стриптиз - Степнова Ольга
Все комметарии
Новые книги
×