Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2 - Мураками Харуки

— Та ні, все не так, — виправдовувався я.

— Що сталося? — спитала Кікі.

Сон серед білого дня.

Дикий, безладний сон наяву. «Все не так, — сказав я собі. — Насправді я хочу переспати з Юмійосі».Та дарма. Все перемішалося. Всі зв’язки переплуталися. Передусім треба їх розплутати. Інакше в мене нічого не вийде.

Я вийшов із парку Мейдзі, заглянув на Харадзюку в один кафетерій і випив гарячої міцної кави. А тоді неквапом подався додому.

Під вечір подзвонив Ґотанда.

— Слухай, старий, зараз часу не маю, — сказав він. — Може, зустрінемося пізніше ввечері? Десь так о восьмій або дев’ятій, га?

— Чого ж ні? Тим більше що мені сьогодні нічого робити, — відповів я.

— Перекусимо, вип’ємо чого-небудь. Я по тебе приїду.

Я розпакував дорожню сумку, зібрав усі квитанції, що накопичилися під час подорожі, і розділив їх на дві групи — на сплачені за рахунок Хіраку Макімури та з власної кишені. Половину витрат на харчування та оренду автомобіля відніс на його рахунок. А також за все, що Юкі купувала сама, — за дошку для серфінгу, магнітолу, купальник і таке інше. Я чітко розписав ці витрати, вклав у конверт разом із грошима (залишками дорожніх чеків, оберненими в готівку) і заадресував, аби вислати якнайскоріше. Всі ці канцелярські формальності зробив швидко й ретельно. Не тому, що люблю цим займатися. На світі нема людей, яким би таке подобалося. Просто я не терплю безладу в грошових справах.

Скінчивши бухгалтерські підрахунки, я зварив шпинат, перемішав із дрібного сушеною рибкою, злегка побризкав оцтом — і з такою закускою взявся пити темний «Кірін» ^[46]. Уперше за тривалий час неквапливо перечитав оповідання Харуо Сато ^[47]. Був надзвичайно приємний весняний вечір. Синя заграва наче невидимим пензлем зафарбовувала небо дедалі більше, поки нарешті не залягла нічна темрява. Втомившись од читання, я поставив платівку із тріо Шуберта опус 100 у виконанні Стерна-Роуза-Істоміна. Вже давно, коли настає весна, я часто слухаю цю музику. І відчуваю, як вона гармоніює зі своєрідним смутком весняної ночі. Весняної ночі, що заливає всю душу м’якими синюватими сутінками… Я заплющив очі — і в цій синій темряві виринули тьмяні силуети скелетів. Життя розтануло в небутті, а кістки залишилися незмінними, як спогади.

32

О восьмій сорок приїхав Ґотанда на своєму «Мазераті». Сама поява такого автомобіля біля мого під’їзду здавалася недоречною. Та нічиєї вини в тому немає. Просто буває так, що деякі речі фатальним чином не підходять одна одній. Раніше моєму під’їзду не підходив його велетенський «Мерседес», а тепер так само «Мазераті» — ні до чого. Та що вдієш! У кожної людини свій стиль життя.

На Ґотанді був звичайнісінький сірий пуловер, звичайнісінька синя сорочка і прості бавовняні штани. І все-таки навіть у такому одязі він привертав до себе увагу. Як Елтон Джонс у бузковому піджаку та жовтогарячій сорочці зі своїми шаленими стрибками на сцені. Ґотанда спочатку постукав, а коли відчинив двері, привітно всміхнувся.

— Якщо ти не проти, можеш зайти й посидіти в мене, — запросив я його. По ньому було видно, що хоче поглянути на мою квартиру.

— Із радістю, — погодився він із сором’язливою усмішкою на губах. Від такої приємної усмішки гостя можна запросити навіть на цілий тиждень.

Моя квартира, — дарма що тісна, — здається, справила на нього певне враження.

— Війнуло чимось давнім і рідним, — сказав він. — Колись і я в такій мешкав. Поки не здобув популярності.

В устах іншої людини такі слова звучали б зверхньо, але тільки не в нього.

Якщо коротко, то моя квартира складалась із чотирьох приміщень: кухні, ванної, вітальні та спальні. Усі досить тісні. Кухня радше скидалася на розширений коридор. Там уміщався тільки довгастий буфет і столик на дві особи. Так само спальня: ліжко, шафа для одягу й письмовий стіл забрали всю площу. І тільки у вітальні залишалося хоч трохи простору для життя. Бо там не було майже нічого. Етажерка з книжками, поличка з платівками й маленька стереосистема, от і все. Ні стола, ні стільців. Тільки дві великі подушки «мерімекко»: одна на підлогу, інша до стіни, щоб зручно було спертися. А як потрібен столик, дістаю розкладний зі стінної шафи, — і готово.

Я показав Ґотанді, як користуватися подушками, розклав столик, приніс темного пива і суміші шпинату з подрібненою сушеною рибкою. І ще раз поставив Шуберта.