СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена

Книга СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена читать онлайн Проза / Современная проза бесплатно и без регистрации.

1 013 0 11:34, 03-05-2019
СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена
03 май 2019
Жанр: Проза / Современная проза Название: СІМ ВОРІТ Автор: Захарченко Олена Год : 2011 Страниц : 57
0 0

Книгу СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена читать онлайн бесплатно - страница 50

1 ... 46 47 48 49 50 51 52 53 54 ... 57

Тут мені здалося, що серце в мені стало холодне і порожнє. Голова запаморочилась, я лапнув себе по грудях – там сиділа велика, важка, холодна миша і пила з мене кров.

"Не рухай мишку! – крикнув пан Боїм. – Давай питай останнє, що маєш питати, і йди вже".

Я вже вірив, що цей пан Боїм, доглядач неіснуючого кладовища, знає все на світі. Тільки відповідає він, зараза, на ті питання, які я ставлю, ніби зовсім не розуміє, що я маю на увазі.

Як би це точніше сказати, щоб і не нахабно – і щоб він не відкрутився? А в принципі, яка різниця: зухвало-не зухвало…

"Як мені не померти? Що зробити, щоб не померти самому? Щоб не померти так, як він… тобто – не як він, а взагалі, щоб не померти? Щоб самому керувати, коли йти, а не щоб це вирішував випадок… – він дивився на мене мовчки, видно, вийшло все-таки нахабно. – Ну… десь так…"

Тоді карлик обережно зняв із мене ситу мишу і тримав її у великих руках.

"Як жити, поки хочеться? А просто. Чуєш – шумить? Це тече наша підземна річка Полтва. Зараз на годинку-другу вода в ній стане така, що все, що нею помиєш, ніколи не зноситься, не щезне, не пропаде, не вмре. І от якраз зараз у тій річці виросте водорість. Така вона буде невелика, схожа на квітку. За годинку-другу та водорість зів'яне і піде на дно. Добудь її собі, висуши, розітри, випий із нею чай – і ніколи не помреш, аж поки сам не захочеш".

І пішов.

Ворон своїх годувати, напевне.

Я обернувся на шум води підземної річки, обережненько ступав, щоб не подавити кам’яних мишей. Кістяки мені підсвічували, повертали за мною зубасті, окасті кості голів. Річка знайшлася швидко – вона пінилася, текла під землею, під склепінням, але мала вузькі кам'яні береги, і по берегах її росла якась така пружна біла трава.

Я полапав пальцем піну.

Піна, як жива, полізла вгору по руці.

Ой, ну її.

Піду краще по берегу, подивлюсь, що там далі.

Водорість… так усе просто – випив чайку, і вже нічого тобі не страшно, і ніякий зек-бомж… і ніяка труна…

Так усе просто!

Тільки де ж вона?

І я таки нахилився, до річки, а пружна біла трава схопила мене за руки, за одежу, за лікті: трава була не трава, а тонкі пальці, білі, худі, гнучкі, як гумові.

Аж пересмикнувся весь од відрази, встав і йшов, поки трава по вузьких берегах не закінчилася зовсім. Не стало її.

Та й берег помінявся – перетворився на вузький прохід у цьому тунелі. Цегляний, мощений, мокрий, жаби сиділи по ньому і скакали в річку, як я підходив.

А у воді було безліч якоїсь живності, і то були не жаби і не риби, а щось таке слизьке, довге, схоже на червів, але з людськими головами.

"Ви хто?" – спитав у червів, нахилившись до самої води, вимочивши коліна в твань із цегляного берега.

Черви не відповіли, або я не почув – бо вони ніби роззявляли і закривали роти, мовби щось казали. Голови в них були зморщені, мокрі, сиві довгі патли крутились, як водорості, гругом голів.

По склепінню, над головою в мене, вже давно не було кістяків, але тьмяне світло все-таки струмувало звідкись.

Потім зрозумів, що то світилася вода.

І навіть не вода, а щось із-під води, щось по дну. Придивився – і справді, там, під червами з людськими головами, побачив гарні водорості, схожі на квіточки – то вони й сяяли.

Це ж вона і є – та сама водорість, моє спасіння від маячні і несправедливості цього світу! Тільки от як її звідти дістати, цікаво?

Знімати одяг і лізти туди, між черви й жаби, геть не хотілося. Тоді я зняв куртку і, вибравши, де сухіше, ліг животом на вузький бережок. Глибоко всунув руку в ту воду, полапав трохи туди-сюди, і – так! Єсть! Таки дотягнувся до вершечків цих квіточок підводних.

Обережно став рвати одну, придивляючись, а тимчасом десятки дивних черв'яків із людськими головами з усіх боків попідпливали до мене, заглядали в очі і все щось казали, але нічого не чути було – бо ж казали у воді. Очі в них були людські – з повіками, з зіницями, але дуже маленькі. Поки я сопів, обережно тягнучи рослину з дна, щоб не порвати її, щоб була достатньо довга (може, з короткої чай неефективний?), то вони дібралися аж до самих очей моїх, тільки у воді. Думав – зараз кинуться руки кусати, тим паче, роти в них були добряче зубасті, в декого зуби – навіть вставні, золоті. Тільки дуже маленькі.

Але я вже витяг її, вирвав майже з коренем, устав – живіт мокрий, рука по лікоть теж, вода крапає… та ну його! Пішов швидше далі, а черви пливли і пливли за мною, цілим табуном. Бридкі тварюки.

1 ... 46 47 48 49 50 51 52 53 54 ... 57
  1. В избранное
Отзывы - 0

Вы уже всё прочитали? Предлагаем вам поделится своим отзывом от прочитанного! Ваш отзыв будет полезен читателям, которые еще только собираются прочитать эту книгу.

Новые отзывы

  1. Гость Дмитрий Гость Дмитрий26 июнь 17:32 Приветствую! Готов купить ваш сайт knigov.ru, в том числе по цене выше рыночной. Меня зовут Дмитрий Купрацевич. В теме сайтов... Невеста Демона - Жданова Светлана
  2. Вова Вова13 ноябрь 11:04 Самая лучшая книжка в мире спасибо это третья часть Я не гость Я не в гость Я не гость... Приключения Тома Сойера - Твен Марк
  3. Иван Иван06 ноябрь 17:34 Очень интересная книга. Это третья часть. Первые две - "Контроль" и "Выбор". Спасибо автору.... Змееед - Суворов Виктор
Все комметарии
Новые книги