Перламутрове порно - Карпа Ірена

Ото й усе, брати і сестри. Бавтеся ніжно і довго. А там бурхливо й коротко. Аби ваш СЄКС ЗДАВАВСЯ КАЗКОЮ.

М— да. Тему, звісно ж, продовжувати можна було би до плюс нескінченності. Ото би сиділа Ката Клей і видумувала глупства собі такі, різнопланові. Аж до старості, пенсії і кончини мирної, безболісної, бездоганної.

В будь— якому випадку, надумані дурниці куди невинніші (хоча не обов'язково смішніші) від дурниць реальних.

От, хоча би, взяти історійку, в оригінальній версії розказану Прохаськом, а нам переказану Софійкою Андрухович (найліпша, до речі, оповідачка з усіх усномовців). Так от:

— Десь там в Ужгороді живе собі одна дуже багата пара. І є у них собака — велетенський вівчур. Вони його люблять так сильно, що готові зробити для песика абсолютно все. А в песика є така одна слабкість — дуже вже він любить… трахати жінок. Тож добрі хазяї їздять йому купляти курвів. Ну, й самі в кінці кінців не проти виставити собі у дворик стільці і спостерігати за відпочинком песика.

— А-а-а… Не треба… — бачу, що Нону зараз знудить. Вона вже дико зблідла.

— Тобі шо — курвів жалко? — питаю я.

— Чи песика? — питається Софійка.

— Фе-е… Як ви можете… — Нона важко сковтує.

— Ми?! А ми тута при чому? Це ж господарі-ублюдки!! Привчили, холєра, пса! Це ж йому треба було дати попробувати трахнути людську тьотьку, щоби він до того призвичаївся! Думаю, почалося все з господині… (Всі зі мною мовчки погоджуються).

— А потім, я думаю, все перейшло на іншу штрику, і обоє господарів, сидячи в кріслах-качалках, просто тихо-мирно собі подрочують під картатими ковдрами, милуючись купно-породним домашнім улюбленцем.

Нона падає лицем у подушку. Вона не в змозі стерпіти мій супровідний відеоряд: а чо', я ж, кажись, дуже вдало імітую рухи бармена-шейкера…

Зрештою, ми всі погоджуємося з тим, що ця історія не така вже й збоченська, бо:

— курві платять;

— хазяєва «в атвєтє за тєх, каво пріручілі»;

— жодна тварина в ході зйомок (якщо це все ще й знімають на хоум відео) не страждає.

Отже, всі щасливі. Навіть Нона очухується від нашого цинізму.

• Oh lord won't you buy me a Mercedes Benz.
• My friends all drive porsches, I must make amends.
• Worked hard all my lifetime, no help from my friends.
• So oh lord won't you buy me a Mercedes Benz
• ^[99]

Отож. До сраки, зрештою, той попсовий червоний РОRSCНЕ. Чи синій JАGUАR. Принаймні, поки їх у мене немає. Чого ними паритися? Чого мені має снитися, як хтось у дворі спального району пробив мені моє нев'їбенно дороге колесо, і тепер я парю собі мозґи питанням, де ж тут вставляється домкрат. Зрештою, питання вставляння фалічної підтримки можна розглядати й у більш символічному аспекті. Але мої коліжанки так не думають:

— Катко, км'он!!! — верещить Івона. — Поїхали!! Вони з Тамарою запхалися до позиченого мною в Аскольда суперзеленого авто і вимагають їдла і видовищ.

— Наш мерседес, впєрьод леті! — знову волає Івона. Ну й голос. От кому призи брати з виразного читання.

— Їдла і видовищ! — нагадує струнка, висока, з великими карими очима й каштановими кучерями Тома.

— Сексу і видовищ! — виправляє зваблива, мініатюрна, розбалувана білявка Івонка.

З їдла в мене тут хіба закам'яніла булочка часів трипільської культури і півбляшанки енергетичного напою віком трохи помолодше. З сексу — хіба я сама і диск Торі Еймос. Із видовищ — то ліпше хай спершу на себе дивляться в люстерка (Альо!!! Ану пусти моє дзеркало заднього огляду, дуреписько! В тебе ж є твоє там справа — косметичне!), а тоді подивимося, що там пригряде до нас…

У нас трьох зараз щось штибу дєвічніка, чи як там називають такі шняги в російських перекладах американських кінів. Івона незабаром вийде заміж за французького католика — таке І миле створіння з бретонським акцентом і рудуватим волоссям. Вона дуже вдало розвела його стосовно власної цнотливості і позбавила його цнотливості реальної, після чого порядний католик («Ой, ні, до весілля — жодної близькості!!!») з превеликою радістю трахався з нею по варшавських громадських туалетах чи бутіківських кабінах для примірки. Таке світлооке щастя, на 2 роки молодше за неї, після котрого всі мої гіперсексуальні 30-річні дружбани здаються Івонці старим клоччям. Ну, що ж поробиш. Комусь подобається почуватися педофілкою — то лише справа використання ресурсу моделей сексуальної поведінки. А наразі нам просто весело.

Тепер у нас на всю катушку фігачить саунд-трек до SNАТСН ^[100]. Дівки грюкочуть якимось пляшками, щільно курять і протестують проти мого відкривання вікон — їм, бачте, холодно. Я особисто не вживаю цигарок (хіба що з канабісом, та й то на маївку яку-небудь), тому мені до сраки, проти чого вони там собі протестують. Я відкриваю настіж вікно й одразу ж кричу двом гарнявчикам, що втикають на тротуарі біля кав'ярні: