Молоко з кров'ю - Дашвар Люко
Книга Молоко з кров'ю - Дашвар Люко читать онлайн Проза / Современная проза бесплатно и без регистрации.
Яке то щастя — зустріти свою половинку і покохати! Коли душа сягає неба, коли розумієш: ось твоя доля…
Першій красуні на селі Марусі-румунці до пари став Льошка — розумний, красивий, успішний, — то й жити б їм як королям. І яке їй діло до сусіда, хирлявого рудого Стьопки-німця в поламаних окулярах? От тільки чомусь щоночі йде він до бузкового куща біля Марусиної хати, і щоночі вона відчинає вікно…
Дочка українського олігарха Олексія Ординського Руслана, 17-річна розумниця і красуня, яка ось вже 10 років не бачила батьківщину, тому що мешкала з батьками у Англії. Та раптом у неї спалахнули патріотичні почуття. Вона сказала, що хоче повернутися на рідну землю, щоб зробити для неї щось корисне. Їй було важко пояснити батькам, чому вона на це зважилася, але все ж таки вона досягає свого, і батьки відправляють її до Києва з чотирма охоронцями і грошима на покупку рідної землі. Їй пропонується земля, яка перетворилася на котеджне селище «нових українців». Але Руслана хоче землі, «оспіваної легендами»…
908 0 14:22, 04-05-2019Книгу Молоко з кров'ю - Дашвар Люко читать онлайн бесплатно - страница 73
— Поговорити треба, жінко…
Маруся завмерла і насторожилася.
— Ну… Життя нам обом… серце вирвало. Не загоїться… А жити треба, — почав плутано та безпорадно. — Я поганого не пам'ятаю… Забув! Усе забув. Наче вперше тебе сьогодні бачу І ти. Ти так спробуй… Мені роботу нову запропонували. Завтра ж можемо зібратися і виїхати. Усе спочатку… Давай спробуємо, Марусю…
Маруся рукою голих грудей торкнулася.
— Де моє намисто? — І в очі йому заглядає.
Льошка аж почервонів од гніву. Та втримався.
— Ти мене чула, жінко?
Очі опустила.
— Ти у смерті Юрковій винуватий, — мовила те, чого Льошка так боявся від неї почути.
— Он як? — з гонором, бо одне діло, коли ти себе сам картаєш, а інше — коли тобі це в очі кажуть. — І чого ж це?
— Намисто забрав… — простогнала. — Хлопець іще до свого народження наказав мені — не знімай, мамо, намиста, бо біда стане. А ти…
— А чого ж не розповіла про свій сон?
— А ти б повірив? — та до нього. — Де намисто моє?
— Не знаю! — підхопився. — То як? Поїдеш зі мною?
— А німця де дів? — питає.
Всміхнувся хижо.
— У божевільні твій німець. Пігулками блює… І до кінця життя блюватиме! — Вже несила стриматися. — То як? Їдеш?
Заклякла. В одну точку дивиться.
— Ну… Як знаєш… Сам поїду… Облаштуюся… Працювати почну, а потім по тебе приїду… — глянув на Марусю і зрозумів — навіки прощаються.
Навесні вісімдесят другого Льошка насправді виїхав. Перед тим продав нову хату з газом і стару бабину Ганину. Якусь копійчину Марусі залишив, та більшу частину із собою прихопив. У Рокитне повернувся голодний Поперек, німцева Тетянка повеселішала, а Маруся вирішила викорчувати бузковий кущ, бо вже другий рік той сохнув та сохнув. Копнула під коріння, лопата наштовхнулася на щось тверде. Маруся присіла під кущем і побачила важке коралове намисто.
— Стьопо… — мовила гірко.
З того дня — підмінили жінку. Сміятися на всю вулицю не стала, але кожен із рокитнянців відзначив, як завзято почала поратися Маруся на занехаяному подвір'ї, як часто поливає сухий бузковий кущ і вже не ліпить чорних хрестів з червоними кульками на будь-яке плаття, яке шиє для рокитнянських бабів.
— Врешті очухалася, — казала без осуду стара Нечаїха. — Тільки чого це вона за чоловіком не поїхала?
Нового-старого голову Поперека теж це цікавило. Та й дисциплінована підстилка Тетянка на вушко нашіптувала, що це Маруся свого часу на них листи у район писала.
Одного вечора Поперек увалився до Марусиної хати, всівся, як хазяїн, і наказав:
— Давай! Пригости голову!
— Йдіть собі, — відповіла Маруся і лише міцніше притисла намисто до грудей.
Поперек зміряв Марусю поглядом — смачна, як цукерка!
— Чого викобелюєшся? Лягай! Хочу з тобою аморальні стосунки завести! Ти ж не будеш на себе у район писати?
— У район не буду, — відповіла Маруся. — Чоловікові подзвоню. Він тепер у мене великий начальник в області. Приїде — нараз порядки наведе.
Поперек злякався і здивувався водночас.
— Так він із тобою не розлучився?
— Чого б це? — спекла його чорними очима. І повторила: — Йдіть собі.
Пробували й інші рокитнянські чоловіки до Марусі женихатися, та вона лише всміхалася презирливо і знай лякала потенційних кавалерів Льошкою, що як дізнається, так усім кістки переламає. Та роки спливали, і скоро вже ніхто не вірив, що колись Льошка приїде по Марусю і забере її із собою, і як не ламали голови, не могли зрозуміти, чому Маруся сама не їде до нього, а оце вошкається на тому дворі, плаття шиє і возить до міста яйця і курей на продаж, аби копійчину мати.
Отак і до дев'яностого першого дожили.
Юркові вісімнадцять виповнилося б. А виповнилося Ларці. Гайнула після школи до міста на навчання, перед тим побожилася матері, що нізащо у село не повернеться, у місті нашвидкуруч вискочила заміж за однокурсника і напередодні тих серпневих днів, які залишили від Радянського Союзу самі спогади, народила рудого, як німець, симпатичного хлопця і назвала його Степаном.
У пологовому будинку Ларка опинилася в одній палаті з симпатичною, хоча й трохи манірною Оленою, жіночкою років тридцяти із хвостиком, яка оце тільки тепер надумала народити, тому їй зробили кесарів розтин, щоб витягти недоношену дівчинку.
— Чого ж так довго збиралися? — спитала скора на язик Ларка, коли немовлят після годування забрали і аж до наступного годування можна було язиками плескати.
- В избранное
Вы уже всё прочитали? Предлагаем вам поделится своим отзывом от прочитанного! Ваш отзыв будет полезен читателям, которые еще только собираются прочитать эту книгу.
Оставить комментарий- Гость Дмитрий26 июнь 17:32 Приветствую! Готов купить ваш сайт knigov.ru, в том числе по цене выше рыночной. Меня зовут Дмитрий Купрацевич. В теме сайтов... Невеста Демона - Жданова Светлана
- Вова13 ноябрь 11:04 Самая лучшая книжка в мире спасибо это третья часть Я не гость Я не в гость Я не гость... Приключения Тома Сойера - Твен Марк
- Иван06 ноябрь 17:34 Очень интересная книга. Это третья часть. Первые две - "Контроль" и "Выбор". Спасибо автору.... Змееед - Суворов Виктор