Чудеса в Гарбузянах - Нестайко Всеволод Зиновьевич

"Порядок!—усміхнувся Мить Митьович.— Ну, а тепер сховаймося в кущі і переведемо хронометр майбутнього на ранок".

Ми причаїлись у кущах край галявини, і Володар Часу із скреготом перевів стрілки годинника на правій руці.

І одразу засяяло в небі сонце, і ліс наповнився пташиним гомоном і співом.

Двері будиночка із заґратованими вікнами розчинилися, і на ґанок вибіг у спортивному костюмі Кощій Безсмертний, бадьоро наспівуючи:

Фізкульт-ура! Фізкульт-ура!

На зарядку нам пора.

На зарядку нам по... по... по...

То він раптом глянув на годинник і, мов зіпсована пластинка, повторював одне й те саме...

Потім протер очі й часто-часто закліпав ними:

"Що таке? Сьогодні ж чотирнадцяте, п'ятниця. Сьогодні ж моє весілля. А на годиннику тринадцяте, четвер... Може, я ще не прокинувся, ще сплю?"

Він ущипнув себе за носа.

"Ой! Не сплю".

І раптом злякано заверещав і заплакав, як дитина:

"І-а-а-а! І-а-а-а!.."

У хатинці на курячих лапках і в хатинці з протипожежним Щитом розчинилися вікна, і з них вистромились заспані скуйовджені Баба Яга і Змій Горинич:

"Що таке?"

"Де горить?"

Але Кощій Безсмертний тільки верещав і розмазував сльози по неголених щоках.

"Та що таке?"

"Що трапилося?"

Кощій Безсмертний мовчки показав пальцем на свій годинник.

Змій Горинич і Баба Яга подивилися, потім, витягнувши шиї, глянули на свої годинники.

"А-а, ясно",—мовив Горинич.

"Зіпсувався,— сказала Яга.— Відстає на цілу добу".

Очі Кощія спалахнули:

"Та ви що? Це ж вічний годинник! Хронометр безсмертя! На транзисторах. Він не може зіпсуватися. Це ж не те, що ваші будильники-чортопхайки".

"Ану вас! Усе у вас, Кощій Кощійович, завжди вічне, безсмертне, все не може зіпсуватися. Аж бридко. А бач, і зіпсувався. І я дуже рада, ото щоб ви знали і не нахвалялися! Хи-хи!"— Баба Яга захихикала, трясучи головою і дзьобаючи себе носом у підборіддя.

"Ах, рада?— скипів Кощій.— Може, це ти й підстроїла, кривобока?!"

"Брате!— обернулася Баба Яга до Змія Горинича.— Він мене ображає! Захисти!"

Змій Горинич випнув уперед підборіддя й підступив до Кощія:

"Ображаєш? Сестру? Дівчину! Ху!"

І він хукнув полум'ям просто Кощієві в обличчя.

Та Кощій легко збив полум'я рукою і сказав:

"І ти, зміюка, з нею заодно!"

Кощій схопив з протипожежного щита вогнегасник і тріснув ним Змія по голові.

Змій крекнув і знову хукнув на Кощія. Та промахнувся, і полум'я шугнуло на Бабу Ягу. На її голові затріщало волосся, і запахло смаленим.

"Ой! Моя зачіска! Ти що?!"— Баба Яга схопила з землі ступу і швиргонула її у Змія Горинича.

І знялася веремія.

"А тепер швидше,— сказав Мить Митьович.— Поки вони б'ються, вони нічого не бачать. А Кощій забув замкнути двері. Вперед!"

Ми кинулися до розчинених дверей хати Кощія. Вскочили всередину. У кутку на підлозі лежала зв'язана Тайфун Маруся.

"Хлопці!" —радісно усміхнулася вона...

І...

Журавель замовк.

— Що?— нетерпляче спитав Марусик. Журавель зітхнув:

— І... я прокинувся.

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ,

в якому починається підготовка до прийому. "Ви ж мені — як батько рідний!" Де ж усе-таки Тайфун Маруся? Голова на велосипеді. "Їдуть!.. Їдуть!.. Їдуть!.."

— Як?!— Марусик отетеріло закліпав на Журавля.

— А так... Як усі прокидаються. Очі розплющив та й усе.

— Та ну тебе з твоїм сном!— розсердився Сашко Циган.— Не міг ще хвилинку зачекати, не прокидатися. То що, так ми й не визволили її?

— Ну, як це не визволили? Мабуть, визволили... Звичайно, визволили,— Журавель відчував себе винним.

— О! Дивіться! Хтось сюди їде,— сказав Марусик.

По дорозі швидко наближалася автомашина — колгоспівський "бобик". Біля гаю "бобик" звернув з дороги, під'їхав прямо до хлопців і спинився. З переднього сидіння важко, як мішок з картоплею, вивалився бригадир Бобешко. За ним, повільно витягаючи свої довгі ноги з машини, виліз Бобинець.

За ними, крекчучи, полізли з заднього сидіння їхні жінки —тітка Вустя (Бобешкова) і тітка Настя (Бобинцева). Спершу вилізли самі, потім почали витягати якісь корзини, кошики й клумаки.

Бобешко повернувся усім тулубом до хлопців:

—Ану киш звідси, комашня!

І зробив ледь помітний лінивий рух рукою. І оцей короткий рух був образливіший для хлопців за будь-що, стільки в ньому було зневаги.

Вони вчора це все встановлювали у поті чола, а тепер їх— киш!