Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин

- Петрифікус Тоталус!

Смертежер зігнувся, ніби його вдарили чимось важким по спині, й повалився додолу, застиглий і негнучкий, наче воскова фігура. Не встиг він торкнутися долівки, як Гаррі переступив через нього й помчав темними сходами донизу. І Жах шматував йому серце… він мусить знайти Дамблдора і мусить упіймати Снейпа… ці дві мети були взаємо пов'язані… усе можна було б змінити, якби він їх поєднав… Дамблдор міг би не померти…

Гаррі перестрибнув останні десять східців і зупинився, тримаючи напоготові чарівну паличку: у тьмяно освітленому коридорі стояла завіса з пилюки; півстелі обвали лося; битва лютувала просто на його очах. Та перш ніж Гаррі збагнув, хто з ким б'ється, пролунав ненависний йому голос: «Кінець, треба йти!»- і він побачив, як Снейп зникає за рогом у дальньому кінці коридору; Снейпові з Мелфоєм, здається, вдалося вислизнути з битви цілими й неушкодженими. Гаррі кинувся за ними, і тут із загальної веремії вирізнився вовкулака Ґрейбек і стрибнув на нього. Гаррі не встиг підняти чарівної палички, як той його повалив. Гаррі впав на спину, відчуваючи, як його обличчя торкнулося брудне сплутане волосся. У ніс ударила суміш запаху поту й крові, а гарячий пожадливий віддих обпік йому горло…

- Петрифікус Тоталус!

Гаррі відчув, як ослабло Ґрейбекове тіло; величезним зусиллям він зіштовхнув з себе вовкулаку, і тут на нього вже шугонув струмінь зеленого світла: Гаррі ухилився й стрімголов кинувся в саму гущу бою. Та ноги зачепилися за щось м'яке й слизьке на підлозі, і він спіткнувся. У калюжі крові лежали долілиць два тіла, але не було коли придивлятися: Гаррі побачив перед собою руде волосся, що розліталося навсібіч язиками полум'я: Джіні зітнулася в бою з дебелим смертежером Амікусом, що метав у неї закляття одне за одним, а вона ледве встигала ухилятися. Амікус аж хихотів, так йому подобалася ця розвага:

- Круціо… Круціо… довго так не протанцюєш, гарнюня…

- Імпедімента! - заволав Гаррі.

Його закляття вдарило Амікуса в груди: той завищав з болю, як порося, підлетів угору, вгатився в протилежну стіну, сповз на підлогу і пропав з виду, бо його заступили Рон, професорка Макґонеґел та Люпин, що билися кожен зі своїм смертежером. Трохи віддалік Гаррі побачив Тонкс, яка боролася з величезним білявим чаклуном, що сипав навсібіч закляттями, і ті рикошетом відбивалися від стін, трощачи каміння і розбиваючи вікна…

- Гаррі, де ти взявся? - крикнула Джіні, та ніколи було їй відповідати. Він нагнув голову й кинувся далі, ледве ухилившись від вибуху, що розірвався над його головою, засипавши всіх уламками стіни: «Снейп не повинен утекти, він мусить наздогнати Снейпа…»

- Ось вам! - крикнула професорка Макґонеґел, і Гаррі побачив, як смертежерка Алекта тікає по коридору, затуливши голову руками, а її брат біжить слідом. Гаррі кинувся за ними, але за щось перечепився і впав комусь на ноги: озирнувся й побачив на підлозі кругле й бліде Невілове обличчя.

- Невіле, чи ти?…

- Усе нормально, - простогнав Невіл, хапаючись за живіт, - Гаррі… Снейп і Мелфой… побігли туди…

- Я знаю, я за ними! - крикнув Гаррі і просто з підлоги поцілив закляттям у величезного білявого смертежера, що чинив найбільший розгардіяш. Той завив з болю - закляття влучило йому в саме обличчя; потім крутнувся, захитався, й погупав ножиськами вслід за братом і сестрою.

Гаррі встав і побіг коридором далі, не зважаючи на вибухи за спиною, на заклики повернутися та на німе благання простертих на підлозі тіл, чиєї долі він ще не знав…

Він різко завернув за ріг, кросівки були слизькі від крові; Снейп мав величезну фору… може, він уже вліз у ту шафу в кімнаті на вимогу, хоча Орден міг її заблокувати, щоб не дати смертежерам урятуватися… Гаррі уже мчав наступним порожнім коридором і не чув нічого, крім тупоту своїх ніг та гупання власного серця, аж раптом помітив криваві сліди. їх напрямок свідчив, що принаймні один утікач-смертежер біг до вхідних дверей… тож, можливо, кімнату на вимогу й справді перекрили…

Гаррі завернув за ще один ріг, і повз нього просвистіло закляття; він пірнув за лицарський обладунок, і той вибухнув; побачив брата й сестру-смертежерів, що тікали мармуровими сходами вниз і вистрілив їм услід закляттями, але влучив лише в кількох чарівниць у перуках на картині, що висіла над сходовим майданчиком, і ті з вереском повтікали на сусідні полотна; перестрибуючи через уламки обладунків, Гаррі почув ще якісь крики й волання; мабуть, це прокидалися нові й нові мешканці замку…