Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин

- Розумна дівка та Герміона, - спробував усміхнутися Гаррі. - Шкода, що я раніше цього не збагнув. Ми стільки часу були б разом… місяці… а то й роки…

- Але ж ти був такий заклопотаний рятуванням чаклунського світу, - засміялася Джіні. - Що ж… Не скажу, що я дуже здивована. Я знала, що врешті-решт так і буде. Я знала, що ти будеш щасливий тільки тоді, як полюватимеш на Волдеморта. Можливо, саме тому ти так мені й подобаєшся.

Гаррі не мав сили це слухати. І ще він думав, що не дотримається свого рішення, якщо й далі сидітиме біля неї. Він побачив, що Рон пригорнув Герміону і гладить їй волосся, а вона ридає в Рона на плечі, і сльози стікають з кінчика його власного довгого носа. Смутно махнувши рукою, Гаррі встав, відвернувся від Джіні й Дамблдорової гробниці і пішов уздовж берега. Рухатися було не так нестерпно, як сидіти: так само набагато краще буде якнайшвидше вирушити на пошуки горокраксів, щоб убити Волдеморта, ніж цього чекати…

- Гаррі!

Він озирнувся.

Берегом озера, накульгуючи й спираючись на ковіньку, до нього поспішав Руфус Скрімджер.

- Я сподівався з тобою поговорити… ти не проти, якщо я з тобою прогуляюся?

- Не проти, - байдуже озвався Гаррі й пішов далі.

- Гаррі, це така жахлива трагедія, - тихо сказав Скрімджер, - ти навіть не уявляєш, який я був приголомшений, коли про це почув. Дамблдор був дуже видатний чаклун. Ти знаєш, що в нас були деякі непорозуміння, але ніхто краще за мене не знає…

- Що вам потрібно?-рішуче урвав його Гаррі. Скрімджера це явно роздратувало, але він швидко надав своєму обличчю виразу співчутливого розуміння.

- Я розумію, ти пригнічений, - сказав він. - Я знаю, що ти був з Дамблдором дуже близький. Мені навіть здається, що ти був його найулюбленішим за всі часи учнем. Узи, що вас пов'язували…

- Що вам потрібно? - повторив Гаррі й зупинився. Скрімджер теж зупинився, сперся на ковіньку й проникливо глянув на Гаррі.

- Подейкують, що ти був з ним, коли він у ніч своєї смерті покидав школу.

- Хто подейкує?-спитав Гаррі.

- Хтось приголомшив смертежера на вежі вже після того, як Дамблдор помер. А ще там були дві мітли. Гаррі, в міністерстві вміють рахувати.

- Радий це чути. - сказав Гаррі. - Але де я був з Дамблдором і що ми з ним робили, це вже моя справа. Він не хотів, щоб про це знали.

- Така вірність, зрозуміло, заслуговує на повагу. -ледве стримував роздратування Скрімджер. - але Дамблдора вже немає, Гаррі. Його не стало.

- Його не стане назавжди лише тоді, як не залишиться жодної вірної йому душі, - відповів Гаррі й несподівано навіть для себе усміхнувся.

- Хлопче… навіть Дамблдор не повернеться з…

- А я й не стверджую, що повернеться. Вам цього не зрозуміти. Але я нічого не скажу.

Скрімджер повагався, а тоді сказав тоном, на його думку, вельми делікатним:

- Гаррі, міністерство готове тобі запропонувати всі можливі види захисту. Я охоче надам у твоє розпорядження кількох своїх аврорів…

Гаррі розсміявся.

- Волдеморт хоче мене вбити, й аврори його не зупинять. Тому дякую вам за пропозицію, але мені нічого не треба.

- Отже,-холодним голосом промовив Скрімджер, - прохання, з яким я звернувся до тебе на Різдво…

- Яке прохання? А… щоб я на весь світ розхвалював вашу чудову роботу, щоб…

- …щоб піднести людям дух! - зірвався Скрімджер. Гаррі кинув на нього довгий погляд.

- А Стена Шанпайка вже випустили? Скрімджер огидно побагровів, дуже нагадуючи дядька Вернона.

- Я бачу, що ти…

- …відданий душею й тілом Дамблдорові. - додав Гаррі. - Саме так.

Скрімджер ще якусь мить дивився на нього, а тоді відвернувся й, більше нічого не кажучи, пошкутильгав геть. Гаррі бачив, що й Персі

, і вся міністерська делегація чекають на свого керівника, боязко поглядаючи на ридаючого Геґріда й на Ґропа, які й досі не вставали зі своїх місць. Рон з Герміоною бігли до Гаррі повз Скрімджера, що шкутильгав у протилежний бік.

Гаррі відвернувся й повільно пішов далі, чекаючи, коли вони його наздоженуть; урешті-решт вони всі троє зупинилися в затінку того самого бука, під яким так любили сидіти в радісніні часи.

- Чого від тебе хотів Скрімджер? - прошепотіла Герміона.

- Того самого, що й на Різдво,-знизав плечима Гаррі. - Щоб я виклав йому таємну інформацію про Дамблдора і щоб рекламував роботу міністерства.

Рон якусь мить намагався стриматися, а тоді голосно гукнув Герміоні:

- Я зараз піду й наб'ю Персі пику!

- Не треба, - схопила вона його за руку.