Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин

- Е-е… доброго ранку. Я з Міністерства магії…

- Тебе тут не чекають.

- Е-е… вибачте… я вас не розумію, - нервово вимовив Оґден

Гаррі подумав, що Оґден страшенно тупий; на думку Гаррі незнайомець висловлювався цілком зрозуміло, та ще й на підкріплення своїх слів розмахував чарівною паличкою, у другій руці тримаючи короткого закривавленого ножа.

- Гаррі, ти звичайно, його зрозумів?-тихенько запитав

Дамблдор.

- Аякже, - підтвердив спантеличений Гаррі. - А чому Оґден не розуміє?… І тут його погляд знову впав на мертву змію на дверях, і Гаррі раптом збагнув.

- Він розмовляє парселмовою?

- Дуже добре,-кивнув головою Дамблдор і всміхнувся.

Чоловік у лахмітті вже наступав на Оґдена з ножем в одній руці й чарівною паличкою в другій.

- Послухайте… - почав Оґден, та було пізно: щось бахнуло, і Оґден упав на землю, схопившись за ніс. а з-під його пальців цвіркала якась жовта липка гидота.

- Морфіне?-пролунав гучний голос.

З хатини вискочив підстаркуватий чоловік і з такою силою захряснув за собою двері, що мертва змія аж затрусилася Цей чоловік був куціший за першого і мав непропорційно широкі плечі та довжелезні руки, що в поєднанні зі світло-карими очима, короткою цупкою чуприною та зморшкуватим обличчям робило його схожим на дужу стару мавпу. Він зупинився біля чоловіка з ножем, який аж заходився реготом, дивлячись на зіщуленого на землі Оґдена.

- Міністерство, ге?-перепитав підстаркуватий чоловік, позираючи на Оґдена.

- Вгадали! - сердито підтвердив Оґден, обмацуючи обличчя. -А ви, якщо не помиляюся, пан Ґонт?

- Правильно,- відповів Ґонт. - Він що, поцілив тобі в лице, ге?

- Поцілив! - огризнувся Оґден.

- А чого не попередив, що прийдеш, га? - накинувся на нього Ґонт. - Це приватна власність. Не можна так просто припертися й думати, що мій син не стане боронитися.

- Від кого боронитися, чоловіче?-перепитав, підводячись. Оґден.

- Від тих. хто пхає сюди носа. Від грабіжників. Від маґлів та іншої погані.

Оґден націлився чарівною паличкою собі на носа, з якого сочилося щось схоже на гній, і текти миттю перестало. Містер Ґонт буркнув щось крізь зуби Морфінові.

- До хати. Не сперечайся.

Тепер Гаррі одразу розпізнав парселмову; він зрозумів, що було сказано, хоч почув і те химерне сичання, яким ця мова здавалася Оґденові. Морфін хотів було запротестувати, та коли батько погрозливо на нього зиркнув, він передумав і пошкандибав до хатини, чудернацько перекочуючись, а тоді так грюкнув за собою дверима, що нещасна змія знову затрусилася.

- Я, власне, прийшов до вашого сина, пане Ґонт, - пояснив Оґден, витираючи з сюртука рештки гною. - Це ж був Морфін, так?

- Угу, Морфін. - байдуже підтвердив старий. - А ти чистокровець? - раптом досить агресивно поцікавився він.

- Це не має значення. - холодно відрізав Оґден, і Гаррі відчув, як зростає його пошана до Оґдена.

Ґонт, очевидно, був іншої думки. Він скоса зиркнув на Оґденове обличчя і пробурмотів якомога образливіше:

- Ото ж я й пригадую, що вже бачив таких носатих у селі.

- Не сумніваюся, що ваш син і з ними давав волю рукам, - відрубав Оґден. - Можливо, продовжимо нашу бесіду в хаті?

- В хаті?

- Так, пане Ґонте. Я вже сказав. Я прийшов заради Морфіна. Ми вам посилали сову…

- Мені ті сови до одного місця, - огризнувся Ґонт, - Я листів не читаю.

- Тоді не нарікайте, що вас не попереджують про візити. - їдко сказав Оґден. - Я тут у зв'язку з серйозним порушенням чаклунського закону, яке сталося сьогодні рано-вранці…

- Добре-добре-добре! - заревів Ґонт, - Заходь уже в ту кляту хату, якщо це тобі поможе!

Хатина складалася з трьох крихітних кімнаток. З головної, що поєднувала в собі кухню й вітальню, виходило ще двоє дверей. Морфін сидів у брудному кріслі біля задимленого каміна, накручуючи собі на товсті пальці живу гадюку й мугикаючи їй тихенько парселмовою:

- Уссі-сюссі, змійка в русі, на підлогу гуп!

А нечемних Морфін цвяшком до дверей луп-луп!

Зашаруділо в кутку біля відчиненого вікна, і Гаррі побачив, що в кімнаті є ще дівчина в обшарпаній сукні, що своїм кольором нагадувала брудну кам'яну стіну в неї за спиною. Дівчина стояла біля горщика, що парував на загидженій чорній плиті, і совала туди-сюди нужденні горшки та миски на полиці. Волосся в неї було пряме й темне, а лице простувате, бліде, з грубими рисами. Очі. як і в брата, були зизуваті. Дівчина здавалася трохи охайнішою за чоловіків, але Гаррі ще ніколи не бачив такої побитої життям людини.