Марсіанська хроніка - Брэдбери Рэй

А серед авторів американських науково-фантастичних романів справа стоїть ще гірше. Вони пишуть ці романи, прагнучи дати широким читачам те, що до них найлегше доходить, відгукуються на архісучасні теми, “розрізуючи” їх у бажаному для видавництв плані і, ясна річ, боячись наче чорт ладану показати якісь нестандартні чи, ще небезпечніше, гострі політично конфлікти.

Розпочалася атомна ера, — і йдуть косяком романи на теми розщеплення атомного ядра, створення надзвичайних вибухових атохмних речовин і, певна річ, на тему атомної війни.

Радянський Союз відкрив еру супутників, балістичних міжконтинентальних ракет і космічних кораблів, — ще ширшим потоком пішли романи на космічні теми: про гігантські міжпланетні ракети, ультрашвидкісні зореплани, про завоювання планет і галактик із зброєю в руках і, звичайно, знов-таки про війни — між різними експедиціями, і між планетами, і навіть галактиками. До речі, додамо, що саме такий каламутний потік міжпланетних, космічних романів з обов’язковими війнами в просторі розплескується зараз дедалі більше, про що свідчить хоча б поданий нами невеличкий перелік авторів і їхніх творів.

А люди? А герої цих науково-фантастичних романів, цих кращих творів американського “сайєнс фікшн”? Адже немовби й вони мусили б хоч дещо змінитися, стати якщо не кращими, то принаймні розумнішими?..

В тому-то й річ, що люди не змінилися. В усіх цих романах, як і раніше, діють “супермени” різних калібрів, міжпланетні конкістадори й загарбники, ладні перегризти одне одному горлянки заради наживи, заради відкриття тих чи інших родовищ цінних копалин на чужих планетах, — ніякі не люди майбутнього, а звичайні сучасні капіталістичні дрібні бізнесмени й хижаки. Ніщо не змінилося, — крім засобів пересування: тепер це ракети й зорельоти. Не змінилися навіть масштаби описуваних подій, бо хіба ж це має значення, де відбуваються грабунки і вбивства, — на невідомій планеті чи в раніше невідомій Африці? Адже і там, і тут діють апостоли колонізації й експлуатації, тільки що замість рушниці застосовуються атомні пістолети або генератори протонів чи нейтронів.

Та як же могли змінитися герої цих романів, коли їх автори лишилися тими ж самими продуктами капіталістичної цивілізації з усіма типовими психологічними якостями й властивостями, притаманними світові хижаків? Хіба ж ці автори можуть створити інших героїв, ніж подібних до самих себе, хоч би й озброєних найновітнішими засобами знищення, які тільки може підказати авторові розвиток сучасної науки й техніки? Сухе дерево не може принести соковитих плодів, навіть коли його оздобити прикрасами з яскравої пластмаси й барвистої мішури.

Найхарактернішим для сучасної американської наукової фантастики є цілком наявна диспропорція між показуваним у ній ефектним, іноді навіть приголомшливим розвитком машин і всілякої техніки з одного боку — і з другого боку цілком невідповідним для такого розвитку інтелектуальним та психологічним рівнем персонажів цього жанру. Створюється враження, ніби на прекрасні, неймовірно удосконалені машини в цих романах посаджені буквально карикатурні з погляду здорового людського глузду, вирізані з фанери постаті, вкрай бідні інтелектом і психологічним змістом. Вони ходять серед чудових машин, казкової техніки й час від часу удають, начебто розуміються на техніці та її перспективах; а зрештою — поводяться як варвари, здатні тільки убивати й грабувати, як це робили їхні предки, конкістадори й флібустьєри, тільки що помножені на страхітливі умови сучасної капіталістичної, імперіалістичної техніки знищення. Вони виглядають наче жалюгідні маленькі актори, що змушені з якоїсь причини грати роль всевладних володарів удосконалених машин і техніки, не маючи при цьому ні потрібних знань, ні інтелекту. Це — жахлива картина, на жаль, типова для сучасної американської наукової фантастики! А тим часом це ж мусили б бути люди майбутнього, прекрасного майбутнього, в якому машини й техніка, покірні людській волі, грають суто допоміжну роль, старанно допомагають людині-творцю здійснювати властиві для неї горді мрії завойовника незнаних ще висот і глибин науки й техніки. Це мусили б бути сміливі, відважні люди з найвищим рівнем інтелекту, збагачені розумінням перспектив розвитку науки, яке дозволило б їм приймати рішення, що їх нездатна прийняти будь-яка, навіть найрозумніша машина. Справжня наукова фантастика — це той прекрасний жанр, де мають діяти Гагаріни і Титови у квадраті, бо саме їм належить почесна місія великих першопрохідників, і саме вони сміливо й безстрашно знищують численні “білі плями” на карті сучасної науки.