Марсіанська хроніка - Брэдбери Рэй

5

Читач мав змогу уже зробити певний висновок: Рей Бредбері не надто цікавиться точним науковим обгрунтуванням своїх припущень і фантастичних гіпотез, він не шукає ствердження описуваних науково-технічних відкриттів і вдосконалень. Вони потрібні йому тільки для найвиразнішого втілення задуму, створення нехай і фантастичної, але в своєму роді реальної обстановки для дій своїх героїв. У цьому розумінні він також дуже близький до свого класичного попередника, Герберта Уеллса, який з неперевершеною майстерністю малював саме образи середніх англійців, реалістичні образи людей у фантастичних подіях, не утруднюючи себе суто науковими обгрунтуваннями своїх припущень.

Як і Герберт Уеллс, Рей Бредбері живопише переважно реалістичні образи середніх американців, і фантастичність його творів за контрастом ще підкреслює цю реалістичність. У героях Бредбері ми бачимо яскраві вогники, властиві справжній людській душі, бодай і спотвореній капіталістичною дійсністю. І попри всю фантастичність, космічність умов, за яких діють герої Рея Бредбері, — все одно в них лишаються риси світлого, доброго, притаманного людській природі. Ці герої охоче користуються чудовими досягненнями техніки, бо вони, як і сам Рей Бредбері, зовсім не проти технічного прогресу, а лише проти виродження, спотворення техніки, що неминуче призведе до здичавіння людства, до його моральної загибелі. Втім, навіть коли б світ поглинула катастрофа, про можливість якої раз у раз згадує Бредбері, — все одно і тоді в серцях нащадків тих, що стали жертвою такої катастрофи, залишаться проблиски людських почуттів, залишиться надія на нове, світле майбутнє, хоч і в інших, дуже далеких од Землі умовах.

Саме про це й розповідає новий роман Рея Бредбері “Марсіанська хроніка”.

Цей твір досить своєрідний — і своїм задумом, і художньою композицією. Власне кажучи, це не роман, а низка оповідань, зв’язаних спільною темою, часом дії з 1999 до 2026 років земного літочислення, — термін, між іншим, дуже короткий для практичного відкриття і освоєння Марса, про які пише Рей Бредбері. Окрім цієї однієї теми, оповідання по суті нічим більше не пов’язані; тільки в окремих випадках їх поєднують згадки про тих чи інших героїв, до речі, вже померлих.

Роман розвивається в двох напрямах — на Землі, в американській реальності, і на Марсі, де панують цілком незвичайні умови життя. Героям його дуже важко не тільки призвичаїтися до цих умов, а навіть і зрозуміти, усвідомити їх, бо це життя докорінно відрізняється від нашого, земного. У намаганнях зрозуміти марсіанське життя земляни гинуть; так закінчуються перші експедиції на Марс. Але люди наполегливі, вони надсилають нові й нові експедиції.

Втім, і цим новим експедиціям не щастить. Марсіани захищаються незвичайними засобами. Вони володіють телепатією, володіють чимсь, що можна назвати перевтіленням. Внаслідок цього землянам здається, що вони зустрічаються з людьми, яких вони вважали за мерців: земляни наче прибули в далеке минуле свого життя. Гинуть і вони.

Зрештою, прибулі з Землі поступово таки освоюють Марс. Дедалі більше землян прибуває на цю планету, їх кількість уже перевищує дев’яносто тисяч. Але марсіани не знищені. Вони набрали іншої форми. Людина з Землі, зустрічаючись випадково з марсіанином, перебуває наче в іншій площині: вони не можуть торкнутися один одного, їхні руки проходять одна крізь одну, не відчуваючи дотику. Та й домовитися вони не можуть, бо говорять на різних мовах: марсіани не бачать того реального, що є у землян, а земляни, навпаки, вважають усі міста марсіан вимерлими. Так обидва народи й лишаються незрозумілими один для одного.

А люди все летять на Марс. Тепер це вже негри, величезна кількість негрів, що тікають од дискримінації. Вони зібрали гроші на подорож — і вирушають на. Марс. Цей епізод написаний із справжнім сатиричним гнівом. З гнівом написані і розділи про прибуття на Марс інспектора Бюро Громадської Моралі, в особі якого Рей Бредбері змальовує горезвісних чиновників Федерального Бюро Розслідувань, та епізод про людину, яка мріє тільки про те, щоб відкрити на Марсі ресторан з продажем гарячих сосисок, — адже на Землі розпочинається страшна війна, і на Марсі буде ще більше втікачів-землян.

І справді, Земля спалахує у велетенському вибуху. То була жахлива ядерна війна! Телеграми закликають людей, що живуть на Марсі, повернутися додому. І вони їдуть, а Марс знову лишається майже безлюдним. Проте на Землі триває війна, де гине майже все живе. Ті ж люди, що залишилися на Марсі, створюють найдосконаліші прилади, майже живих людей-роботів; але гине й усе це. Лишається тільки жменька людей, землян, що втекли з Землі після страшної війни. Ці люди вирішують жити новим життям, вільним від отрути земної цивілізації. Так закінчується роман Рея Бредбері, що називається “Марсіанська хроніка”, але з не меншим успіхом міг би називатися “Загибеллю земної цивілізації в її капіталістичній формі”.