Під куполом - Кинг Стивен

— У мене нічого нема, — відповіла Саммі.

— Не мели дурниць, тут все дуром просмерділо, — сказав Картер. — Продай нам трохи. Не будь курвою.

— Атож, — докинула Джорджія. Її очі сріблясто відблискували в промені ліхтаря Саммі. — Не зважай, що ми копи.

На це вони всі разом вибухнули реготом. Ну точно, розбудять дитину.

— Ні! — спробувала закрити двері Саммі. Тібодо поштовхом знову їх прочинив.

Штовхнув усього лиш сподом долоні, доволі легко, але Саммі поточилася назад. Вона перечепилася об чортів іграшковий потяг Малюка Волтера і вдруге за сьогоднішній день сіла на сраку. Майка на ній спурхнула вгору.

— Bay, рожева білизна, чекаєш на якусь зі своїх коханок? — спитала Джорджія, і всі знову зайшлися реготом.

Вимкнуті ліхтарі знову загорілися, освітивши її, мов на сцені.

Саммі різко обсмикнула на собі майку, ледь не порвавши горловину. Промені ліхтарів танцювали по її тілу, поки вона непевно зводилася на ноги.

— Де твоя гостинність, запрошуй нас до хати, — промовив Френкі, ввалюючись у двері. — Красно дякую, — обвів він променем ліхтаря вітальню. — Що за свинарник?

— По свині й свинарник, — підхопила Джорджія, і знову всі разом зареготали. — На місці Філа я б ризикнула завітати сюди знов лише для того, щоб надрати тобі сраку! — підняла вона кулак. Картер Тібодо церемонно стукнувся з нею кісточками.

— Він усе ще переховується на радіостанції? — спитав Мел. — Преться на меті? Та сама маячня на тему Ісуса?

— Я не розумію, про що ти… — її вже це не злило, їй уже стало страшно. Так безладно балакають у своїх кошмарах люди, накурившись перед тим трави, притрушеної янгольським пилком^[181]. — Філ пішов від мене!

Її незвані гості перезирнулися між собою і розсміялися. Ідіотське ї-гі-гі Ширлза перекривало решту голосів.

— Пішов! Дременув! — кувікав Френкі.

— Типу, уїбав! — відгукнувся Картер, і вони всі разом стукнулися кісточками кулаків.

Джорджія згребла з верхньої полиці купку книжок у м'яких палітурках і гортала їх.

— Нора Робертс? Сандра Браун? Стефені Меєр?^[182] Ти це читаєш? Ти шо, бля, не знаєш, правило Гаррі Поттера? — простягнувши руки перед собою, вона розтиснула пальці, і книжки посипалися на підлогу.

Дитина все ще так і не прокинулася. Це було просто чудо.

— Ви підете геть, якщо я продам вам трави? — спитала Саммі.

— Звичайно, — запевнив її Френкі.

— І давай мерщій, — сказав Картер. — Нам вранці рано на службу. Забезпечувати е-ва-ку-а-цію. Тож воруши своєю тлустою сракою.

— Почекайте тут.

Вона пішла до кухоньки й відкрила холодильник (тепер вже теплий, скоро все потане, чомусь від цього вона аж схлипнула) і дістала звідти пластиковий пакет трави. Один із трьох галонових^[183] пакетів, які вона там тримала.

Вона вже почала обертатися, та раптом хтось обхопив її за плечі, а хтось інший вирвав у неї з рук пакет.

— Я хочу знову поглянути на твою рожеву білизну, — промовив Мел їй просто у вухо. — Подивитися, чи є напис НЕДІЛЯ в тебе на сраці. — Він задрав їй майку вище талії. — Нема, я так і знав.

— Перестаньте! Припиніть!

Мел засміявся: ї-гі-гі-гі-гі.

Їй просто в очі вдарив промінь світла, але вона встигла впізнати вузьку голову того, хто тримав ліхтар: Френкі Делессепс.

— Ти огризалася на мене сьогодні, — сказав він. — До того ж ти мене ляснула, зробила боляче моїй рученьці. А я усього лише зробив оце. — І він знову ухопив її за груди.

Вона спробувала відбитися. Націлений було їй у лице промінь світла вмент уперся в стелю. І тут же різко опустився знову. Біль вибухнув їй у голові. Він вдарив її ліхтарем.

— Ой! Ой, як боляче! ЩО ти робиш!

— Це, бля, ще не боляче. Тобі пощастило, що я не заарештував тебе за продаж наркотиків. Стій спокійно, якщо не хочеш отримати ще.

— Якось ця трава смердить мерзотно, — промовив Мел діловим тоном. Він так і стояв позаду, задерши її майку.

— І сама вона теж, — докинула Джорджія.

— Мусимо конфіскувати цю траву в тебе, сучечко, — сказав Картер. — Вибачай.

Френкі знов ухватив її за цицьку:

— Стій спокійно, — крутив він сосок. — Стій спокійно, кажу. — Голос у нього став хриплим. Дихання пришвидшилось.

Вона зрозуміла, до чого йде. Заплющила очі. «Хоч би тільки дитина не прокинулася, — подумала вона. — Хоч би вони не зробили чогось іншого. Гіршого».