Під куполом - Кинг Стивен

— Знаю, — відповів Джуніор з дивовижною терплячістю як для того, хто гадав, що без проблем здатний ще когось задушити; у його голові завівся невеличкий темний ядозуб^[196], котрий думав, що задушити когось — непоганий спосіб гарно розпочати новий день.

Але ні. Ні. Він мусить виконати свою роль у завершенні евакуації. Він склав Урочисту Присягу, чи як там її називати.

— Я знаю, — повторив Джуніор. — Але натомість ви, двійко массачусетських дурил, не знаєте того, що в нас тут більше не Сполучені Штати Америки. Тепер ви перебуваєте на території Честерського Королівства. І якщо не будете поводитись як слід, потрапите до Честерської Темниці. Я вам це обіцяю. Ніяких телефонних дзвінків, ніяких адвокатів, ніяких процесуальних правил. Ми тут намагаємося врятувати вам життя. Невже ви такі тупі уйобки, що нездатні цього второпати?

Вона ошелешено дивилася на Джуніора. Терстон спробував підвестися, проте не зміг і просто порачкував до неї. Френкі допоміг йому поштовхом черевика в дупу. Шокований Терстон скрикнув від болю.

— Це тобі, дідусю, за те, що затримуєш нас тут, — пояснив Френкі. — А в нас ще багато роботи.

Джуніор подивився на молоду жінку. Гарний рот. Губи — як в Анджеліни. Він був певен, що, як то примовка каже, вона здатна відсмоктати хромування з тягового штиря будь-якого трейлера.

— Якщо він не здатен сам одягтися, допоможи йому. Нам треба перевірити ще чотири хати, тож коли повернемося сюди, ви мусите вже сидіти в своєму «Вольво» і їхати в напрямку міста.

— Я нічогісінько з цього не розумію, — пожалілася Каролін.

— Воно й не дивно, — відповів Френкі, дістаючи з мийки пакет з травою. — А то ти не знала, що від цієї штуки дуріють?

Вона почала плакати.

— Не хвилюйся, — втішив її Френкі. — Я це конфіскую, і за пару днів, аякже, ти цілком повернешся до свого здорового глузду.

— Ви не оголосили нам наші права, — схлипнула вона.

Джуніор застиг, вражений. Та тут же розреготався.

— Ви маєте право уйобувати звідси і заткнутися нахер, окей? У даній ситуації це єдині права, які ви маєте. Вам ясно?

Френкі вивчав конфісковану траву.

— Джуніоре, — позвав він. — Тут майже нема насінин. Це ж супер.

Терстон уже дістався до Каролін. Він підвівся на рівні, при цьому доволі голосно перднувши, і Френкі з Джуніором перезирнулись. Вони намагалися стриматись — все ж таки офіцери сил правопорядку, врешті-решт — та не змогли. І одночасно вибухнули реготом.

— Знову на сцені Чарлі зі своїм тромбоном, — заходився сміхом Френкі, і вони дали одне одному «високе п'ять».

Терстон з Каролін стояли в дверях спальні, ховаючи спільну голизну в обіймах, дивлячись на регочучих приходнів. Віддалік, немов голоси з якогось кошмару, мегафони продовжували оголошувати про евакуацію цієї території. Більшість тих голосів уже віддалилися в бік Малої Курви.

— Коли я сюди знову повернуся, щоб вашої машини тут і духу не було, — нагадав Джуніор. — Інакше я вам таки серйозно дам просратися.

І вони пішли. Каролін вдяглася, потім допомогла Терстону — надто сильно болів у нього живіт, щоб нахилитися й самому взути черевики. На той момент, коли були готові, вони плакали вже обоє. У машині, вже їдучи просікою, що виводила на Малу Курву, Каролін спробувала набрати на мобільному номер свого батька. Нічого, крім тиші, вона не отримала.

На виїзді з Малої Курви на шосе № 119 поперек дороги стояв автомобіль міської поліції. Опецькувата жінка-поліцейський з рудим волоссям махнула їм, показуючи, щоб об'їжджали ґрунтовим узбіччям. Натомість Каролін зупинилася і вилізла з машини. Показала свій розпухлий зап'ясток.

— На нас напали! Двоє молодиків, котрі назвалися полісменами! Одного звуть Джуніор, а другого Френкі! Вони…

— Чеши мерщій звідси, а то я сама тобі зараз сраку надеру, пригрозила Джорджія Руа. — Я не жартую, солоденька.

Каролін ошелешено втупилася в неї. Цілий світ збочився, перемістившись у якусь із серій «Присмеркової зони» ^[197], поки вона спала. Тільки так, жодне інше пояснення не мало щонайменшого сенсу. У будь-яку мить вони можуть тепер почути закадровий голос Рода Серлінга.

Вона знову сіла до свого «Вольво» (наліпка на бампері вицвіла, проте ще розпізнавані літери на ній читалися: ОБАМА'12! ТАК, МИ ВСЕ ЩЕ МОЖЕМО) і об'їхала поліцейський автомобіль. Усередині нього сидів, проглядаючи якийсь покладений на панель список, інший, старший коп. Вона було подумала, чи не звернутися до нього, але викинула цю ідею геть з голови.