Під куполом - Кинг Стивен

Почувся схвальний гамір. Люди заспокоїлися і стояли, очікуючи: чи продовжуватиметься трансляція цієї такої нудної й водночас хвилюючої телепередачі, чи її буде припинено.

17

— Що я мушу зробити, Великий Джиме? — запитав Рендолф, витираючи собі обличчя видобутою з задньої кишені штанів хустинкою.

— А що ти сам хотів би зробити? — відгукнувся Великий Джим.

Уперше з тієї миті, як він отримав ключі від зеленого автомобіля начальника поліції, Піту Рендолфу майнула думка, що він радо віддав би їх комусь іншому.

— Я хотів би залишити їх у спокої.

Великий Джим кивнув, ніби кажучи: «На твою відповідальність». А тоді усміхнувся, якщо так можна було назвати ту його гримасу.

— Авжеж, ти шеф поліції. — Він обернувся до Барбі, Джулії й Опудала Джо. — Отже, ви нас перехитрували, чи не так, містере Барбара?

— Можу вас запевнити, що ніяких хитрувань нема, сер, — відповів Барбі.

— Дідь… дурниці. Це натуральне змагання за владу в чистому вигляді. Бачив я й не таких розумників. Бачив їх злети… бачив і падіння, — він, все ще потираючи собі болісну праву руку, підступив до Барбі. Так близько, що той почув запах його одеколону й поту. Дихав Ренні хрипко. Він понизив голос. Джулія, либонь, не розчула, що він промовив далі. Але Барбі все чудово почув. — Синку, ти поставив на банк усе, що маєш. До останнього цента. Якщо ракета проб'є Купол, ти виграв. Якщо ні… стережись мене, — якусь мить його чіпкі, майже цілком утоплені в глибоких складках плоті, але сяючі холодним, ясним розумом очі не відпускали Барбі. Потім він одвернувся. — Поїхали, шефе Рендолфе. Ситуація тут доволі ускладнилася, завдяки містерові Барбарі та його друзям. Повертаймося до міста. Нам треба підготувати твої сили на випадок безладдя.

— Це найбезглуздіше з того, що я мала нагоду чути! — оголосила Джулія.

Великий Джим, не обертаючись, махнув на неї рукою.

— Хочете поїхати до «Діппера», бос? — спитав Рендолф. — Ми ще маємо час.

— Ноги моєї не буде в цьому гнізді блудодійства, — відповів Великий Джим, відкриваючи дверцята шефового автомобіля. — Що мені варто було б зробити, так це поспати. Але нема такої можливості, бо маю багато роботи. Велика відповідальність лежить на мені. Я її ні в кого не просив, але ж маю.

— Є люди просто великі, а є ті, котрі натягують на себе велич, чи не правда, Джиме? — спитала Джулія зі своєю відстороненою усмішкою.

Великий Джим обернувся до неї з таким виразом лютої ненависті на обличчі, що вона аж відступила на крок. Але Ренні опанував себе.

— Поїхали, шефе.

Машина попрямувала до міста, блимаючи вогниками в просто-таки по-літньому маревному повітрі.

— Ф'ю, — присвиснув Джо. — Жахливий чувак.

— У мене такі самі відчуття, — докинув Барбі.

Джулія дивилася на нього, ані сліду посмішки на її обличчі не залишилося.

— Ви маєте ворога, — сказала вона. — Тепер уже смертельного ворога.

— Гадаю, ви теж.

Вона кивнула:

— Я сподіваюся, ракета проб'є бар'єр, на наше обопільне щастя.

Гукнув молодший лейтенант:

— Полковнику Барбара, ми вже їдемо звідси. Мені було б значно легше, якби ви, всі утрьох, зробили так само.

Барбі кивнув і вперше після довгенької перерви відсалютував.

18

Злетівши того понеділка рано-вранці з бази військово-повітряних сил Карсвелл^[219], Б-52 баражував над Берлінгтоном^[220] у штаті Вермонт уже з 10:40 (у ВПС вважають, що на бенкет варто з'являтися якомога раніше). Місію позначили кодовою назвою ГРАНД-ОСТРІВЕЦЬ. Пілотом-командиром був майор Джин Рей, учасник війн у Перській затоці та в Іраку, останню він у приватних розмовах називав не інакше, як «сране мавп'яче шоу Довбобуша». У бомбовідсіку його корабля містилося дві крилаті ракети «Фастхок»^[221]. Ракети надійніші й потужніші за старі «Томагавки», але яке ж це тяжке відчуття — баражувати з ними, боєздатними, готуючись запустити їх по американській цілі.

О 12:53 червоний вогник на його контрольній панелі став бурштиновим. Це комп'ютер перейняв управління від майора Рея і почав виводити літак на позицію. Місто Берлінгтон промайнуло під крилами й залишилося позаду.

Рей промовив у шоломофон:

— Уже майже час, сер.

Полковник Кокс відгукнувся з Вашингтона:

— Тоді Роджер, майоре. Щасти. Вистрелюй байстрючку.

— Пішла, — відповів майор.

О 12:54 бурштиновий вогник почав пульсувати. О 12:54:55 він став зеленим. Рей клацнув тумблером, позначеним 1. Ніякого струсу, тільки шшшвах звідкілясь знизу, а на екрані він побачив, як «Фастхок» починає свою подорож. Ракета вмить розігналася до максимальної швидкості, залишаючи в небі реактивний слід, схожий на зроблену нігтем подряпину.