Під куполом - Кинг Стивен

— Ходу нема в обох напрямках, — підсумував Морський Пес тоном людини, що отримала доказ на підтвердження свого стійкого, хоча не доведеного фактами переконання. — Це щось на кшталт силового поля, як у фільмі «Стар трюк»^[31].

— «Трек», — виправив Барбі.

— Га?

— Ох, бля, — скрикнув Барбі, втупившись повз Морського Пса.

— Га? — Морський Пес кинув погляд через плече. — Ох ти ж, бля!

Наближався лісовоз. Великий, навантажений грубезними колодами явно понад дозволену норму. І мчав він зі швидкістю, також вищою за легальну. Барбі хотів було прикинути, який же гальмівний шлях може бути в такого бегемота, але годі було й намагатися.

Морський Пес рвонув до своєї «Тойоти», яку він був полишив косо стояти на білій роздільній смузі. Його побачив водій лісовоза — може, він був на пігулках, може, обдовбаний метом^[32], може, просто юний, а відтак меткий аж до відчуття власної невмирущості — і наліг на гудок. Швидкості при цім ніскільки не зменшив.

— Розтуди мене упоперек! — заволав Морський Пес, стрибаючи за кермо. Завів мотор і задом, з дверцятами навстіж, погнав з дороги. Маленький джип застряг у рівчаку, задерши до неба свого квадратного носа. Морський Пес миттю вискочив із кабіни. Спотикнувся, впав на коліно, та зразу ж підхопився й рвонув у поле.

Барбі, попри те, що пам'ятав про літак і птахів — незважаючи на розуміння сенсу тієї чорної плями, яка напевне була місцем летального контакту «Сенеки», — і собі також метнувся на пасовисько через смугу низького, кволого полум'я, здіймаючи хмари сірого попелу. Помітив чоловічу кросівку — як на жіночу, вона була завелика, — з якої стирчав шматок ноги.

«Пілот, — майнула думка, а затим інша: — Та навіщо це я тікаю?»

— ТИ, ІДІОТЕ, ГАЛЬМУЙ! — кричав Морський Пес водієві лісовоза тонким, істеричним голосом, але було вже запізно для будь-яких настанов.

Барбі здалося — він озирнувся через плече (як тут утримаєшся?), — що дроворуб-ковбой таки намагався загальмувати в останню хвилину. Мабуть, помітив уламки літака. Але нічого з того не вийшло.

Він врізався з моттонського боку в Купол на швидкості шістдесят миль за годину чи трохи більшій, з вантажем колод вагою близько сорока тисяч фунтів^[33]. Кабіну сплющило, і вона застигла. Важкий причіп, заручник законів фізики, продовжував рух уперед. Паливні баки, що мчали під колодами, почали дертися й іскрити. Іще до того, як вони вибухнули, злетів у повітря вантаж і тепер сипався на те, що ось лише щойно було кабіною — залізний акордеон зеленого кольору. Стовбури дерев стійма гатилися у невидимий бар'єр і рикошетом розліталися навсібіч. Вогонь із густим чорним димом клубочився над місцем пригоди. Крізь білий день важкою кам'яною брилою котився жахливий гуркіт. По моттонський бік Купола сипався деревний град, колоди стрибали по дорозі й гігантськими опудалами застрягали на сусідніх полях. Одна з них розплющила дах джипа Морського Пса, розтрощене лобове скло діамантовими зернятками вихлюпнулося на капот. Інша колода приземлилася прямо перед самим Морським Псом.

Барбі вже нікуди не біг, тільки стояв і дивився.

Морський Пес звівся на ноги, упав, ухопився за стовбур, що мало не вкоротив йому віку, і знову піднявся. Стояв похитуючись, із вибалушеними очима. Барбі рушив до нього, але не встиг зробити й десяти кроків, як наштовхнувся на якусь тверду, мов кам'яна стіна, перепону. Відхитнувся назад, відчувши, як щось тепле ринуло йому з носа, потекло по губах. Він провів рукою собі по обличчю, не ймучи віри власним очам, побачив повну жменю крові й витер долоню об сорочку.

Машини тепер прибували з обох напрямків — і з Моттона, і з Честер Мілла. Через луг, від фермерської садиби, що виднілася вдалині, бігли три, поки ще крихітні, людські фігури. Деякі з машин гуділи клаксонами, ніби таким чином можна вирішувати будь-які проблеми. Першим під'їхав автомобіль з боку Моттона і, не наближаючись до палаючого лісовоза, став на узбіччі. Звідти вилізли дві жінки, вони стояли і, прикриваючи собі долонями очі, дивилися на стовп диму.

7

— Бля, — подав голос Морський Пес. Промовив він це знічено, якось безвиразно. Він підійшов до Барбі через поле, оминувши по східній діагоналі палаючий лісовоз. Водій занадто перевантажив машину і мчав занадто швидко, подумалося Барбі. Але поховальне вогнище принаймні він отримав варте справжнього вікінга. — Ти бачив, де встряла та колода? Мене ледь не прибило. Могло розчавити, як ту комаху.