Під куполом - Кинг Стивен

— Ти зможеш правдоподібним чином виявити ці трупи сьогодні близько полудня?

— Без проблем.

— І докази проти містера Барбари, звісно?

— Так, — Джуніор усміхнувся. — Докази добротні.

— Не ходи сьогодні зранку на службу, синку.

— Краще піти, — не погодився Джуніор. — Якщо я не піду, це дивно виглядатиме. Крім того, я не відчуваю втоми. Я спав з… — він потряс головою. — Я виспався, скажімо так.

Великий Джим і тут не запитав його: «З ким ти спав?» Бо мав серйозніший клопіт, ніж цікавитися тим, кого дрючить його син; він просто зрадів, що його не було серед хлопців, котрі вскочили в халепу з тією паскудницею у її трейлері при Моттонській дорозі. Лигатися з такими дівками — це прямий шлях підчепити собі якусь хворобу.

«Він уже хворий, — прошепотів голос у голові Великого Джима. То міг бути затухаючий голос його покійної дружини. — Тільки поглянь на нього».

Цей голос, можливо, мав рацію, але сам він мав цього ранку серйозніші клопоти, ніж з'ясування причин розбалансованого харчування чи якихось інших проблем Ренні-молодшого.

— Я не казав, щоб ти лягав спати. Ти потрібен мені в патрульному автомобілі, треба зробити деяку роботу. Тільки тримайся подалі від «Фуд-Сіті», коли займатимешся нею. Там може трапитися колотнеча, я гадаю.

Очі Джуніора ожили.

— Яка колотнеча?

Великий Джим не відповів прямо.

— Ти зможеш знайти Сема Вердро?

— Звісно, він лежить у своїй халупі на Божому Ручаї. Як правило, він мусить довго спати, але сьогодні, скоріш за все, прокинеться весь у похмільній трясучці. — Джуніор стиха заіржав, уявивши собі це видовище, потім скривився і знову взявся масувати собі скроню. — Ти серйозно вважаєш, що саме я мушу з ним побалакати? Зараз він не належить до числа моїх найбільших фанатів. Можливо, він навіть викреслив мене зі списку друзів на своїй сторінці у «Фейсбуку»^[263].

— Не розумію.

— Це жарт, тату. Забудь.

— Як гадаєш, він потеплішає до тебе, якщо ти запропонуєш йому три кварти^[264] віскі? А коли добре зробить роботу, то й ще?

— Цей старий мерзотник потеплішає до мене, якщо я запропоную йому півсклянки Двобаксового Чака^[265].

— Віскі ти можеш взяти в «Брауні», — пояснив Великий Джим. На додаток до найдешевшої бакалії й дрочильної літератури, крамниця була одним з ліцензованих на продаж алкоголю закладів у Міллі, і ключі від усіх трьох були в поліцейській дільниці. Великий Джим поштовхом посунув ключ по столу.

— Задні двері. І щоб ніхто тебе не побачив, як заходитимеш.

— Що Нечупара Сем мусить зробити за пійло?

Великий Джим пояснював. Джуніор апатично слухав… і тільки його налиті кров'ю очі танцювали. Поставив він лише одне запитання:

— Це спрацює?

Великий Джим кивнув.

— Мусить. Я в драйві.

Джуніор розжував наступний шматок м'яса і запив його колою.

— Я також, тату, — промовив він. — Я також.

7

Коли Джуніор пішов, Великий Джим у своєму грандіозному, вихилястому халаті попрямував до кабінету. А там з середньої шухляди столу, де він намагався тримати його ледь не постійно, дістав свій мобільний телефон. Бо вважав його безбожною річчю, призначеною для спонукання до даремної балаканини ні про що — скільки ж людино-годин витрачено на безплідні балачки ним? А що за мерзотні промені прохромлюють твою голову, поки ти теревениш?

Та все ж ці телефони можуть бути корисними. Він розраховував, що Сем Вердро зробить те, що йому скаже Джуніор, але також розумів, що він був би дурнем, якби не підстрахувався.

Він знайшов номер у «прихованій» директорії телефону, яка відкривалася тільки після введення цифрового коду. Прозвучало з півдесятка гудків, перш йому відповіли.

— Що? — хрипло гавкнув у слухавці голос родителя численного потомства Кіл'янів.

Великий Джим аж здригнувся, на секунду відставивши телефон подалі від вуха. Приставивши його знову, почув кудкудакання.

— Ти в курнику, Роджере?

— Угу, так, сер… Великий Джиме, я саме тут. Курей треба годувати, хоч там війна, хоч потоп, — різкий поворот на 180 градусів від роздратування до поваги. А Роджер Кіл'ян таки заборгував йому повагу. Великий Джим зробив з нього клятого мільйонера. Якщо він витрачає те, що могло б бути життям без усяких фінансових проблем, на годування табуна курей, значить, на те воля Божа. Роджер занадто тупий, щоб змінитися. Така його од неба йому зіслана натура, і вона мусить сьогодні добре прислужитися Великому Джиму. «І місту, — подумав він. — Саме заради міста я все це роблю. На добро місту».