Під куполом - Кинг Стивен

7

— Скільки часу я провела в цьому приміщенні, але жодного разу не могла собі уявити, що сама можу опинитися на цьому столі, — промовила Джинні Томлінсон своїм новим, розгубленим голосом.

— А якби навіть могла, то напевне не уявляла б, що обробляти тебе буде той, хто вранці готує для тебе стейк із яєчнею. — Барбі намагався підтримувати жартівливий тон, хоча він латав та перев'язував тут безперервно з тої миті, як приїхав до лікарні імені Кетрін Рассел першим рейсом санітарної машини, і вже втомився. Мав підозру, що значною мірою це було від стресу: він смертельно боявся, щоб комусь від його роботи не стало гірше замість покращення. Таку ж тривогу спостерігав він на обличчях Джини Буффаліно і Герріет Біґелоу, але попри все дівчатам було легше, у їхніх головах не цокотів годинник, запущений Джимом Ренні.

— Здається мені, я ще не скоро зможу з'їсти стейк, — сказала Джинні.

Расті щонайперше вправив їй ніс, а потім уже взявся за інших пацієнтів. Барбі йому асистував, тримав її за голову якомога делікатніше і шепотів щось підбадьорливе. У ніздрі їй Расті заклав тампони, просякнуті медичним кокаїном. Почекав десять хвилин, поки анестезія почне діяти (за цей час він встиг накласти пов'язку на дуже розтягнуте зап'ястя і еластичний бандаж на коліно одній тлустій жінці), а тоді витяг тампони і вхопив скальпель. Фельдшер діяв з вартою захвату швидкістю. Перш ніж Барбі встиг порадити Джинні промовити вилка, Расті сковзнув держаком скальпеля понад розширювачем ніздрів, зафіксував його і, упершись у носову перегородку, використав, як важіль.

«Ніби автомобільне колесо монтує», — подумав Барбі, слухаючи, як, хоч і тихо, але явно потріскує, повертаючись до більш-менш нормальної позиції, ніс Джинні. Вона не кричала, але нігті її продірявили папір, яким було застелено оглядовий стіл, і сльози ручаями бігли по її щоках.

Тепер вона була спокійна — Расті дав їй пару пігулок перкоцету, — але з того її ока, що не так напухло, не переставали литися сльози. Щоки були на вигляд, як пурпурові пампушки. Барбі подумав, що вона зараз схожа на Рокі Бальбоа після бою з Аполло Крідом^[291].

— Дивися на яскравий бік життя, — порадив їй Барбі.

— А він десь є?

— Безсумнівно. Виглядає на те, що міс Руа не менш як місяць сидітиме тільки на супі та молочних коктейлях.

— Джорджія? Я чула, що їй дісталося. Тяжко?

— Житиме, але красу собі поверне дуже нескоро.

— Вона ніколи не могла претендувати на титул Міс Яблунева Квітка^[292]. — А тоді тихіше: — То було її верещання?

Барбі кивнув. Здавалося, що вся лікарня заповнена тільки криками Джорджії.

— Расті вколов їй морфін, але вона довго не могла вимкнутися. У неї організм, як у коняки.

— А свідомість алігатора, — додала Джинні своїм безпорадним голосом. — Я нікому б не побажала такого, як трапилося з нею, але все одно це збіса гарний приклад відплати карми. Скільки я вже тут? Мій годинник розбився к чорту.

Барбі поглянув на свій.

— Зараз чотирнадцята тридцять. Отже, я гадаю, ти десь на п'ять з половиною годин уже наблизилась до одужання.

Різко крутнувшись, він почув, як йому хруснуло у спині, а потім трохи попустило. Барбі вирішив, що Том Петті таки мав рацію: чекання — це найважча річ^[293]. Він припускав, що, опинившись у камері, почуватиметься легше. Якщо взагалі залишиться живим. Раптом мозок йому прохромила думка, що бути застреленим за спротив під час арешту — можливо, найзручніший для нього вихід.

— Про що ти думаєш, що так усміхаєшся? — спитала вона.

— Ні про що, — він уже тримав у руці пінцет. — А тепер лежи тихо, поки я займатимуся делікатною справою. Раніше почнемо — раніше закінчимо.

— Мені слід встати і включитися в роботу.

— Якщо спробуєш, твоє включення вмент завершиться падінням на підлогу.

Вона звернула увагу на пінцет:

— Ти добре знаєш, що збираєшся з цим робити?

— Ще б пак. Я колись завоював золоту медаль на Олімпіаді по вийманню скла.

— У тебе коефіцієнт патякання дурниць ще вищий, ніж у мого колишнього чоловіка, — вона вже трішечки посміхалась.

Барбі здогадувався, як їй боляче, навіть зі знеболювальним у крові, і йому подобалася її витримка.

— Ти ж не збираєшся виявитися тим медиком, що сам, опинившись в ролі пацієнта, тут же перетворюється на тирана? — спитав він її.

— Таким був доктор Гаскелл. Він якось загнав собі скабку під ніготь великого пальця, а коли Расті запропонував йому її витягти, Чудотворець сказав, що довіриться тільки спеціалісту, — розсміялася вона, але тут же здригнулась і застогнала.