Під куполом - Кинг Стивен

— Бренда? Що з нею трапилося?

— Вбили. І ще інших. Кажуть, ніби той хлопець, Барбі, це зробив. Його заарештовано.

Пайпер ляснула себе долонею по губах і похитнулась. Роммі поспішив до неї й обняв за талію. Отак вони й стояли перед олтарем, ніби чоловік і жінка, що вирішили побратися, коли знову прочинилися двері з вестибулю і досередини увійшли Джекі, Лінда і Джулія.

— Хоча, можливо, це й не найкраще місце, — промовила Джекі.

Говорила вона неголосно, але завдяки церковній акустиці Пайпер з Ромео чудово її почули.

— Залишайтесь, — промовила Пайпер. — Не йдіть, якщо справа про те, що трапилося. Я не можу повірити, що містер Барбара… на мою думку, він не здатен. Він вправив мені руку після вивиху. Дуже делікатно це робив, — вона на мить замислилася. — Напрочуд делікатно, особливо зважаючи на обставини. Заходьте, балакайте, не соромтесь мене.

— Є люди, що можуть вправити вивихнуту руку і разом з тим вони цілком здатні на вбивство, — зауважила Лінда, вертячи при цім на пальці обручку і закусивши собі губу.

Джекі торкнулася її зап'ястя.

— Ліндо, ми ж хотіли про це нишком, пам'ятаєш?

— Пізно, — відповіла Лінда. — Вони нас уже побачили з Джулією. Якщо вона напише статтю і вони розказуватимуть, що бачили нас разом, вину все одно припишуть нам.

Пайпер не мала зеленого поняття, про що каже Лінда, але загальну суть вона вловила. Вона підняла праву руку і повела нею навкруги. — Ви в моїй церкві, пані Еверет, все, що тут сказано, тут і залишається.

— Ви обіцяєте? — запитала Лінда.

— Так. То чому б нам не побалакати про це? Я лише щойно молилася про знак, а тут і всі ви з'явилися.

— Я не вірю в такі штуки, — кинула Джекі.

— Та й я, якщо чесно, — сказала Пайпер і засміялася.

— Мені це не подобається, — сказала Джекі, звертаючись цього разу до Джулії.

— Мало що вона каже, тут забагато народу. Втратити роботу, як Марті, то одне. Це я пережити можу, все одно зарплата, як у зайця під хвостом. А от якщо на мене визвіриться Джим Ренні… — вона похитала головою. — Це вельми неприємна перспектива.

— Нас не забагато. Нас якраз стільки, скільки треба. Містере Берпі, ви вмієте тримати таємницю?

Роммі Берпі, котрий свого часу був прокрутив чимало сумнівних оборудок, кивнув, приклавши пальця собі до вуст.

— Німий, як риба, — пообіцяв він. Риба в нього вийшла, як рипа.

— Ходімо до пасторату, — запропонувала Пайпер. Помітивши, що Джекі все ще вагається, Пайпер простягнула до неї свою ліву руку… дуже обережно. — Ходімо, поміркуємо разом. Може, заразом зробимо по ковточку віскі?

За цим Джекі врешті піддалася.

3

31 ВОГОНЬ ОЧИЩЕННЯ ВОГОНЬ ОЧИЩЕННЯ

ЗВІРА БУДЕ ВВЕРГНУТО В ОЗЕРО ВОГНЕННЕ

(АП. 19:20)

«ДЕ БУДЕ МУЧИТИСЯ ДЕНЬ & НІЧ ПОВІКИ ВІЧНІ»

(АП. 20:10)

СПАЛІМО ЗЛО

ОЧИСТИМО ПРАВЕДНІСТЬ

ВОГОНЬ ОЧИЩЕННЯ ВОГОНЬ ОЧИЩЕННЯ 31

31 ІСУС ВОГНЕННИЙ ПРИХОДИТЬ 31

Троє чоловіків, що тіснилися в кабіні деренчливої вантажівки «Громадські Роботи», доволі вражено дивилися на цей загадковий напис. Його було намальовано чорною фарбою по червоному тлу на будівлі, котра стояла позаду студії РНГХ, літерами такими великими, що вони вкривали майже всю поверхню.

Посередині сидів Роджер Кіл'ян, фермер-птахівник і батько конічноголових нащадків. Він обернуся до Стюарта Бові, котрий сидів за кермом.

— Стюї, що воно має означати?

Але відповів йому Ферн Бові:

— Це означає, що чортів Філ Буші оскаженів більш, ніж зазвичай, ось що це означає.

Відкривши бардачок, він відсунув убік пару засмальцьованих рукавичок і видобув звідти револьвер 38 калібру. Перевірив, чи той заряджений, клацнув циліндром, повертаючи його на місце рвучким порухом зап'ястка, і засунув револьвер собі за пояс.

— Ти знаєш, Ферні, — зауважив Стюарт, — це збіса вельми гарний спосіб відстрелити собі дітородні яйця.

— Не переживай за мене, переживай за нього, — відповів Ферн, хитнувши головою назад, на студію. Звідти до них долітало неголосне звучання музики госпел. — Він безперервно преться на власному ж продукті вже майже рік і тепер став таким же надійним, як нітрогліцерин.

— Філу тепер подобається, якщо його називають Майстром, — сказав Роджер Кіл'ян.

Спочатку вони були під'їхали до фасаду студії і Стюарт посигналив у гучний клаксон — і то не раз, а кілька. Філ Буші не вийшов. Він міг бути й там, ховатися; міг блукати десь у лісі поза радіостанцією; можливо навіть, подумав Стюарт, він зараз сидить тут, у лабораторії. У параноїдальному настрої. Небезпечний. Але, попри все, револьвер тут зайвий. Він нахилився, висмикнув його у Ферна з-за пояса й засунув під водійське сидіння.