Під куполом - Кинг Стивен

«Цього мені тільки не вистачало», — подумав він.

Коли Клер вийшла з кімнати, Расті промовив:

— Говоріть.

Венні й Норрі подивилися на Джо. Він зітхнув, змахнув собі з лоба волосся і знову зітхнув. Мало спільного вбачалося зараз між цим серйозним юнаком і тим хлопчиком, котрий три дні тому вимахував плакатами, здіймаючи бучу на Дінсморовому полі. Обличчя в нього було таким же блідим, як і в його матері, а на лобі з'явилося кілька прищиків — либонь, його перші. Расті й раніше стикався з такими раптовими спалахами акне. У нього це спровоковані стресом прищі.

— Що трапилось, Джо?

— Люди кажуть, я розумний, — промовив Джо, і Расті стривожився, усвідомивши, що той ось-ось може вдаритись у сльози. — Мабуть, я таки розумний, але іноді мені хочеться, щоб було навпаки.

— Не хвилюйся, — встряв Венні. — Є багато важливих ділов, де ти тупак тупаком.

— Закрийся, Венні, — промовила Норрі лагідно.

Джо не звертав уваги.

— Я почав вигравати в тата в шахи, коли мені було шість років, а в мами, коли мені виповнилося вісім. У школі всі оцінки — відмінно. Завжди перемагав на наукових олімпіадах. Уже два роки, як пишу власні комп'ютерні програми. Я не вихваляюся. Я знаю, що я дивакуватий вундеркінд.

Норрі посміхнулася, накривши його долоню своєю. Він її стиснув.

— Але ж я просто бачу зв'язки, розумієте? Оце і все. Якщо є «А», за ним мусить іти «Б». Якщо нема «А», тоді «Б» нехай собі йде десь гуляє. А може, й уся абетка цілком.

— Джо, про що ми взагалі говоримо?

— Я не вірю, що кухар скоїв усі ті вбивства. Точніше, ми не віримо.

Йому явно полегшало, коли на ці його слова Норрі з Бенні згідно закивали головами. Але то було ніщо порівняно з радістю (разом із недовірою), якою він спалахнув, коли Расті промовив:

— Я також не вірю.

— Я ж вам казав, як він круто ріже, — вигукнув Бенні. — А шви які накладає.

Повернулася Клер із крихітною склянкою соку. Расті сьорбнув. Теплий, але пити можна. Без генератора до завтра він би вже скис.

— А ви чому не вірите, що це він зробив? — спитала Норрі.

— Спершу ви самі скажіть.

Генератор на дорозі Чорна Гряда раптом зсунувся в дальній куток розуму Расті.

— Ми бачили місіс Перкінс учора вранці, — сказав Джо. — Ми були на майдані, тільки-но почали працювати з лічильником Ґайґера. Вона йшла вгору на міський пагорб.

Расті поставив склянку на стіл поряд з собою і, сидячи на стільці, нахилився, затиснувши руки між колін.

— О котрій годині це було?

— Мій годинник зупинився в неділю біля Купола, тому точно сказати не можу, але побоїще в супермаркеті ще тривало, коли ми її побачили. Отже, було це, мабуть, десь о чверть по дев'ятій. Не пізніше.

— І не раніше. Бо колотнеча ще продовжувалася. Ви ж її чули.

— Авжеж, — кивнула Норрі. — Дуже гучно.

— І ви цілком впевнені, що то була саме Бренда Перкінс? Чи не могла це бути якась інша жінка?

У Расті бухкало серце. Якщо її бачили живою під час бійки в маркеті, тоді виходить, що Барбі дійсно чистий.

— Ми всі її знаємо, — сказала Норрі. — Вона була в мене навіть матір'ю нашої зграї в гьорлскаутах, але потім я перестала туди ходити.

Той факт, що насправді її виключили з організації за куріння, здавався їй неважливим, тому його вона оминула.

— Від мами я знаю, що кажуть люди про ці вбивства, — продовжив Джо. — Вона розповіла мені все, що сама знає. Ну, й про ті армійські жетони.

— Мама не хотіла розповідати все, що їй відомо, — долучилася Клер. — Але мій син може бути дуже наполегливим, до того ж це здавалося мені важливим.

— Так воно й є, — кивнув Расті. — Куди йшла місіс Перкінс?

На це відповів Бенні:

— Спершу пішла до місіс Ґріннел, але вона, мабуть, сказала їй щось не вельми втішне, бо місіс Ґріннел затраснула двері в неї прямо перед носом.

Расті нахмурився.

— Це правда, — підтвердила Норрі. — Я думаю, місіс Перкінс принесла їй пошту чи щось таке. Вона віддала місіс Ґріннел якийсь конверт. Місіс Ґріннел його взяла, а потім грюкнула дверима. Як і сказав Бенні.

— Ха, — промовив Расті. Можна подумати, ніби щось доставлялося, у Честер Мілл від минулої п'ятниці. Однак важливішим вбачалося те, що Бренда була живою і діяла в той час, на який Барбі мав алібі. — А куди потім вона пішла?

— Перейшла через Мейн-стрит і пішла по Мілл-стрит, — відповів Джо.

— По вашій вулиці тобто.