Під куполом - Кинг Стивен

— Правильно гадаєте. Його номер є в пам'яті?

— Так.

Джулія потягнулася рукою до своїх слаксів, що лежали неподалік, і зняла з пояса телефон. Знайшла КОКС і подала слухавку Барбі, той майже моментально почав у неї говорити. Мабуть, Кокс одразу ж відреагував на дзвінок.

— Алло, полковнику. Це Барбі. Я на волі. Ризикну, повідомлю вам наше місцезнаходження. Це Чорна Гряда. Старий сад Маккоя. Є він у вас на вашій… окей, отже, є. Звісно, що мусить бути. І ви маєте поряд себе супутникові знімки міста, так?

Він послухав, потім спитав у Коса, чи є на знімках світлова дуга у формі підкови, яка охоплює гряду і закінчується біля межі з ТР-90. Кокс відповів негативно, а тоді, судячи з виразу на обличчі Барбі, сам спитав про деталі.

— Не зараз, — сказав Барбі. — Зараз мені потрібно, щоб ви дещо зробили для мене, Джиме, і чим швидше, тим краще. Вам для цього потрібна пара «Чінуків».

Він пояснив, що треба зробити, Кокс вислухав, потім щось відповів.

— Саме зараз я не можу вдаватися в деталі, — сказав Барбі. — Та якби й зміг, навряд, щоби від цього щось прояснішало. Просто повірте мені: якесь дуже смердюче дільце тут заварюється, і, я певен, найгірше ще попереду. Можливо, якщо нам пощастить, нічого не трапиться до Гелловіну. Але мені не віриться, що нам пощастить.

16

У той час, як Барбі балакав з полковником Коксом, Енді Сендерс сидів під стіною складу позаду будівлі РНГХ і дивився в небо на неприродного кольору зірки. Він теж ширяв зараз десь угорі, як той повітряний змій, щасливий, як устриця, безтурботний, як огірок… інші порівняння додай сам. І одночасно глибокий сум — дивовижно заспокійливий, мало не втішливий, — потужний, мов підземна ріка, тік крізь нього. Він ніколи не знав передчуттів у своєму прозаїчному, практичному, заповненому повсякденними трудами житті. Але тепер він мав передчуття. Це його остання ніч на землі. Коли гіркі люди прийдуть, він з Майстром Буші піде. Це було так просто і зовсім не погано.

— Все одно я затримався тут випадково, — промовив він. — Прийняв би ті таблетки, і вже не був би.

— Що з тобою, брате Сендерсе?

Майстер неспішно йшов доріжкою від задніх дверей радіостанції, світячи собі ліхтариком перед босими ступнями. Ожаблені піжамні штани так само ледь трималися на кістлявих крилах його таза, але в його образі додалося дещо нове: великий білий хрест. Він висів у нього на шиї на сирицевому ремінці. На плечі в нього висів БОЖИЙ ВОЇН. З приклада, причеплені на іншому ремінці, звисали, похитуючись, дві гранати. У вільній від ліхтаря руці він тримав гаражний пульт.

— Добривечір, Майстре, — привітався Енді. — Я просто балакав сам з собою. Схоже, що тепер тільки сам я й можу себе послухати.

— Це туфта, Сендерсе. Повна, несусвітна, заквашена на лайні туфта. Бог завжди слухає. Він підключений до наших душ, як ото ФБР до телефонів. І я слухаю також.

Краса цієї ідеї — разом з її втішливістю — наповнила душу Енді вдячністю. Він простягнув люльку.

— Хапни ось чаду. Відразу в баняку розвидниться.

Майстер хриплувато засміявся, взяв люльку і, зробивши довгу затяжку, затримав дим у легенях, а вже потім прокашлявся.

— Страшенна сила! — мовив він. — Божественна сила. Пре, як корабельна турбіна «Роллс-Ройс», Сендерсе!

— Я вкурив тему, — кивнув Енді. Так завжди казала Доді, і від згадки про неї знову йому обірвалося серце. Він звично змахнув з ока сльозинку. — Де ти взяв цей хрест?

Майстер махнув ліхтарем у бік радіостанції.

— Там є кабінет Коґґінса. Цей хрест лежав у нього в столі. Верхня шухляда була замкнена, але я її виламав. А знаєш, що там іще лежало, Сендерсе? Такі гидомирні дрочильні журнальчики, яких навіть я раніше не бачив.

— Діти? — запитав Енді. Його це не здивувало. Якщо сатана вхопить священика, той може впасти так низько, що ой. Так низько, що може в циліндрі на голові проповзти під гримучою змією.

— Гірше, Сендерсе, — він понизив голос до шепоту, — орієнталки.

Майстер узяв в Енді АК-47, котрий лежав у того поперек колін. Освітив ліхтарем приклад, на якому Енді взятим у студії маркером уже встиг акуратно написати КЛОДЕТТ.

— Моя дружина, — пояснив він. — Вона стала першою жертвою Купола.

Майстер стиснув йому плече.

— Ти добрий чоловік, Сендерсе, раз пам'ятаєш про неї. Я радий, що Бог звів нас разом.

— Я теж, — взяв у нього з руки люльку Енді. — Я теж, Майстре.