Під куполом - Кинг Стивен

— Проблеми з телефонами, сер, — повідомив Рендолф.

З усіма присутніми тут людьми Рендолф зазвичай був «на ти», вони звали одне одного на ім'я (а Великого Джима він узагалі вважав своїм другом), проте в цій кімнаті, мізкував він, мудріше буде звертатися до кожного відповідно «сер» або «мем». Перкінс поводився тільки так, і принаймні в цьому старий мав цілковиту рацію.

Великий Джим відмахнувся рукою, ніби проганяв якусь настирливу муху.

— Хтось із них міг би підійти з боку Моттона або Таркера і послати по мене — по нас, — проте ніхто не зволив цього зробити.

— Сер, ситуація все ще дуже… гм, мінлива.

— Авжеж, авжеж. Тож цілком можливо, саме тому ніхто нас досі не ввів у курс справи. Це цілком можливо, о так, і я молюся, щоб причина полягала саме в цьому. Сподіваюся, ви всі молитеся.

Усі покірно кивнули.

— Але зараз… наразі, — Великий Джим окинув присутніх серйозним поглядом. Він почувався серйозним. Але водночас і піднесеним. Налаштованим. Нічого неможливого нема, гадав він, у ймовірності того, що його портрет ще до кінця поточного року опиниться на обкладинці журналу «Тайм». Катастрофа — особливо та, де замішані терористи — не така вже й погана штука. Достатньо згадати, що вона принесла Руді Джуліані^[99]. — Саме зараз, леді і джентльмени, я гадаю, ми зіткнулися з абсолютно реальною ймовірністю того, що нас покинули напризволяще.

Ендрія прикрила собі рот рукою. Очі її горіли чи то від жаху, чи від надлишку наркотику. Мабуть, від того й іншого разом.

— Цього не може бути, Джиме!

— Надіймося на краще, готуймося до найгіршого, так любить казати Клодетт, — заговорив глибоко відсутнім тоном Енді. — Любила, тобто. Сьогодні вранці вона приготувала мені чудовий сніданок. Яєчню з залишками сиру від тако^[100]. Боже!

Сльози, що було пригальмували, знову почали струменіти йому з очей. Ендрія знову поклала руку на його долоню. Цього разу Енді відповів їй рукостисканням. «Енді й Ендрія, — подумав Великий Джим, і нижня половина його обличчя скривилася у ледь помітній посмішці. — Близнюки Дурноголовці».

— Надіймося на краще, готуймося до найгіршого, — повторив він. Який мудрий вислів. Найгірше в даному випадку — це кілька днів жити відрізаними від зовнішнього світу. Або тиждень. Хоча, можливо, й місяць.

Сам він у такий розвиток подій не вірив, але, якщо їх налякати, вони швидше погодяться на його пропозицію.

Відгукнулася Ендрія:

— Та не може бути!

— Нам просто нічого достеменно невідомо, — сказав Великий Джим, і це таки була щира правда. — Звідки нам знати?

— Може, нам варто закрити «Фуд-Сіті», — промовив Рендолф. — Хоча б на поки що. Якщо ми цього не зробимо, туди може збігтися таке стовписько, як перед заметіллю.

Ренні відчув роздратування. Він приготував план, і це питання було в його списку, але воно стояло далеко не першим.

— Хоча це, можливо, невдала ідея, — поспішив Рендолф, помітивши вираз на обличчі другого виборного.

— Саме так, Піте. Мені ця ідея здається недоречною, — сказав Великий Джим. — Тут треба діяти за тим же принципом, коли банк не можна закривати на вихідний, якщо в нього туго з готівкою. Так лише спровокуєш паніку.

— То ми також обговорюватимемо й закриття банків? — перепитав Енді. — А що робити з банкоматами? Наприклад, у Брауні… у «Паливі & Бакалії»… і в моїй аптеці також… — На лиці в нього застиг сумнів, та раптом воно, просяяло. — Здається, я бачив банкомат навіть у поліклініці, хоча не цілком певен щодо цього…

На якусь мить Ренні зачудувався, чи часом не пригощає цього чоловічка своїми пігулками Ендрія.

— Енді, я сказав про банк у переносному значенні, — ласкаво, по-доброму пояснив він. Отак от воно завжди й буває, коли люди починають блукати думками поза планом. — У подібних ситуаціях їжа — це ті самі гроші, в якомусь сенсі. Повторюю, бізнеси мусять працювати як звичайно. Це заспокоюватиме народ.

— Ага, — кинув Рендолф, це йому було зрозуміло. — Я второпав.

— Проте ти мусиш побалакати з директором цього супермаркету, як його прізвище, Кейд?

— Кейл, — доповів Рендолф. — Джек Кейл.

— А також з Джонні Карвером із «Палива & Бакалії» і ще з… хто там, нахрін, керує крамницею «Брауні» після смерті Діл Браун?

— Велма Вінтер, — проказала Ендрія. — Вона нетутешня, з іншого штату, а втім, вельми делікатна.