1Q82. Книга перша - Мураками Харуки

На попередньому прочитанні конкурсних творів, крім Тенґо, підробляли також інші люди. Так само, поряд з Комацу до їхнього попереднього аналізу залучалося багато інших редакторів. Конкурсанти сподівалися на справедливість, але й без зайвого витрачання часу кожен рецензент міг помітити, що серед безлічі творів щонайбільше два-три свідчили про хоч якусь перспективність їхніх авторів. Оповідання Тенґо тричі залишалися на останньому турі конкурсу. Ясна річ, сам він не впливав на вибір переможця — це вирішували два рецензенти, які прочитували твори, і редакція на чолі з Комацу. Його оповідання премії не отримали, але Тенґо не занепадав духом. Бо, по-перше, назавжди закарбував у своїй голові слова Комацу: «Треба почекати», — а по-друге, досі все ще не вирішив, чи хоче стати письменником.

Вдало вибравши собі розклад уроків, він міг чотири дні на тиждень робити вдома те, що йому подобалося. Вчителював у тій самій підготовчій школі впродовж семи років і серед учнів мав досить добру репутацію. Бо вмів донести до них суть уроку, без викрутасів, одразу відповісти на будь-яке запитання. Сам дивувався, що володіє мистецтвом розповіді. Добре поставленим голосом доладно пояснював, а жартами збадьорював аудиторію. Поки не став учителем, вважав, що не вміє зв'язати докупи слів. Навіть тепер, розмовляючи з кимось вічна-віч, напружувався і не знаходив потрібних виразів. Серед невеликого людського гурту постійно залишався слухачем. А от коли ставав за кафедру, опинившись перед чималою кількістю людей, то в його голові настільки прояснювалося, що міг легко, як завгодно довго говорити. «Людина — незбагненна істота», — раз по раз думав він.

Заробітна плата задовольняла його. Не скажеш, що це був великий дохід, але підготовча школа визначала винагороду залежно від професійної здатності вчителя. Вчителів регулярно перезатверджували на підставі опиту учнів і підвищували їм оплату праці в разі отримання високих балів. Бо побоювалися, що здібного педагога переманить інша школа (про «полювання за головами» справді-таки неодноразово ходили чутки). У звичайній школі все складається по-іншому. Заробітна плата визначається за вислугою літ, начальство втручається в особисте життя вчителя, а його професійна здатність і популярність серед учнів не має жодного значення. Тенґо тішився роботою в підготовчій школі. Учні приходили в аудиторію з ясним наміром скласти іспити до університету й уважно слухали його лекції. Учитель поза класом міг нічого не робити. Чогось кращого Тенґо й не бажав. Йому не доводилося сушити голову над такими клопітними питаннями, як погані вчинки учнів та порушення шкільних правил. Досить було стати за кафедру й навчати учнів, як розв'язувати математичні задачі. Він з дитинства пишався тим, що вміє користуватися таким простим поняттям, як «число».

Перебуваючи дома, Тенґо з ранку до вечора писав оповідання. Авторучкою «Монблан» із синім чорнилом на стандартних аркушах паперу, що вміщали чотириста ієрогліфів і літер. І тоді почувався задоволеним. Один раз на тиждень до нього навідувалася заміжня подружка, і вони проводили разом другу половину дня. Повноцінний секс з жінкою, старшою від нього на десять років, утішав його вже тим, що не доводилося нікуди ходити. Надвечір він довго прогулювався, а коли заходило сонце, слухаючи музику, читав книжку. Телебачення не дивився. Тож коли приходив збирач плати радіотелекорпорації «NHK», то він чемно казав: «Вибачте, але телевізора я не маю. Справді не маю, можете зайти й перевірити». Однак збирачі оплати в кімнату не заходили. Корпорація їм цього не дозволяла.

— Я придумав щось трохи більше, — сказав Комацу.

— Щось більше?

— Так. Про таку дрібницю, як премія часопису, забудемо, а націлимося на щось набагато більше.

Тенґо мовчав. Про намір Комацу не мав уявлення, але вбачав у ньому привід для занепокоєння.

— Премію Акутаґави!^[8] — зробивши паузу, сказав Комацу.

— Премію Акутаґави… — повторив Тенґо, ніби виписуючи ієрогліфи прутиком на мокрому піску.

— Так, премію Акутаґави. Напевне, й ти, відлюдькуватий Тенґо-кун, знаєш про неї. Про неї великими ієрогліфами пишуть газети, повідомляє телебачення в останніх новинах.

— Але ж, Комацу-сан, я не зовсім добре розумію… Зараз ми начебто ведемо мову про Фукаері, правда?

— Авжеж. Ведемо мову про Фукаері та її «Повітряну личинку». Розмова йде лише на цю тему.