СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена
Книга СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена читать онлайн Проза / Современная проза бесплатно и без регистрации.
1 027 0 11:34, 03-05-2019Книгу СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена читать онлайн бесплатно - страница 16
Я заглянула в одне – хотіла побачити, чи ж дуже страшненько мене підстриг отой труп, – але відбилася я там так, що не впізнала себе: ніби не в люстерку, а в якихось уламках, кривих, перемішаних, частково згублених. Заглянула до іншого – криве щось, потріскане, з чорними плямами, де дзеркальна поверхня повідставала від скла. У третьому ледь проглядався мій обрис через пил, павутиння та мушині сліди… А книжки відбивались у ньому, як у новенькому!
За дзеркалами і книжками пішли базарні прилавки. На прилавках лежало багато каструль, фартухів і ножів – більше нічого. Всі ножі були тупі. З фартухів скрапувала вода, дзенькаючи, до калюж. І тут нарешті Наташка всілася за один прилавок – їй дуже личило, мені аж захотілося спитати: "Почом ніж? ". Ледве стрималася.
Наташка потерла ноги:
"Хух, устала".
Дістала цигарки і закурила – не вистачало тільки затріпаного, товстенького романчика, щоб лежав поруч неї, такого малого формату, в м’якій обкладинці, з намальованою дівкою в рожевому і підписаного чиїмось іменем, коряво, кульковою ручкою, щоб не загубився по руках, – і було б тобі чисто то шо треба. Напевне, вона колись працювала продавщицею на базарі. Страшно уявити, як ці дівчатка живуть у тих же квартирах, де складають товар, по три-чотири, сплять разом на вузьких диванах, слухають на кухні музику з побитого магнітофончика, випивають і обговорюють любовні невдачі… А коханці їхні – базарні босики або дрібні бандюжки… Хоча з чого я вирішила, що це погано? Може, їм там весело: в квартирі пахне секонд-хендом, свіжою шкірою або новими парасолями і картонними коробками – ну, тим, що там зберігається, а вони регочуть і танцюють на кухні… І в них купа гостей… Гульня, перекури на балконі, поцілунки в коридорі, біля туалету… І мала дитина котроїсь із них спить на дивані, в кутку, одягнута, обнявши погризеного батона.
"Чо стоїш? – перебила веселі картинки Наташка. – Давай впєрьод! Оно бачиш – ворота? Давай-давай! Нє боїсь".
Другі ворота мали вигляд ринкової брами радянських часів у якомусь задрипаному районному центрі.
Я ступила вперед, штовхнула браму…
І ступила в тамбур.
Електричка гальмувала, в тамбурі товклися пасажири, що зібралися виходити.
Я спитала:
"Що за станція?"
"Фастів", – відповів хтось.
І справді, це вже був Фастів, я ледь устигла збігати по рюкзачок до того вікна, де колись було жарко сидіти, стягнути його з кривої верхньої полиці над вікнами і вискочити.
Що ж то воно робиться зі мною? Спершу труп той… І зараз, напевно, заснула…
Люди на вокзалі поглядали на мене якось дивно.
Нічого не казали, але дивилися якось дивно.
У туалеті тут чимале дзеркало – і я побачила себе.
Ви знаєте, я спочатку очам не повірила, а потім зрозуміла, чим привертала увагу
Я була криво і косо підстрижена ножем.
На привокзальній площі таксист сварився зі своїм пасажиром. Дитину пасажира знудило, і таксист тепер дуже матюкався і казав, що йому треба обшивку крісел міняти. Дитина – не розбереш, хлопець чи дівчинка, рочків трьох – стояла тут-таки і верещала з переляку.
Біля входу до вокзалу пурхали горобці, поїдали лушпайки від соняшникового насіння.
Було темно, бо поки я їхала – вже настав вечір.
Я задивилася на горобців, як вони скачуть, і раптом упізнала одного з них. Тоді покликала:
"Елфі!" – і він підлетів.
Це був мій горобець. Його звати Елфі.
Так себе називала одна на рідкість тупа дівка з тусовки готів. Вона мені діяла на нерви всім: і своїми млосними очима, і лінивим голосом, і тим, як одягалась, і самовпевненістю, а найбільше – безпросвітною тупістю. Таких дуреп я більше ніде не бачила. Вона вічно тикала мені почитати якісь свої поганючі вірші про те, як вона чекає єдиного й коханого, або "новели, написані у формі потоку свідомості" – в мене аж руки тремтіли від злості, я дуже старалася стриматись і не порвати ті її зошити, обліплені наклейками з жувальних гумок, на дрібні шматочки.
Я не знаю, що тепер із нею.
Здається, діждалася єдиного і коханого, і тепер живе з ним, носить щодня халат, і щаслива.
Зате мого горобця звати Елфі.
Він оселився у нашому скверику і доїдає після нас усі сухарі. Поки він їх доїдає – ми балакаємо. Навіть кватирку відчиняти вже не треба. І так усе зрозуміло.
Тепер, зустрівши його на вокзалі, я подумала, що добре було би застрахуватися на випадок чогось такого. Якого "такого" – не розуміла, але те, що відбувалося, мені не подобалось… Тому я підкликала його і сказала:
- В избранное
Вы уже всё прочитали? Предлагаем вам поделится своим отзывом от прочитанного! Ваш отзыв будет полезен читателям, которые еще только собираются прочитать эту книгу.
Оставить комментарий- Гость Дмитрий26 июнь 17:32 Приветствую! Готов купить ваш сайт knigov.ru, в том числе по цене выше рыночной. Меня зовут Дмитрий Купрацевич. В теме сайтов... Невеста Демона - Жданова Светлана
- Вова13 ноябрь 11:04 Самая лучшая книжка в мире спасибо это третья часть Я не гость Я не в гость Я не гость... Приключения Тома Сойера - Твен Марк
- Иван06 ноябрь 17:34 Очень интересная книга. Это третья часть. Первые две - "Контроль" и "Выбор". Спасибо автору.... Змееед - Суворов Виктор