Все ясно - Фоер Джонатан Сафран

Коли вона прокидалася вночі, плачучи з жаху через один зі своїх кошмарів, чоловік з Колок не спав разом із нею, розчісував руками її волосся, збирав її сльози в наперсточки, щоби вранці дати їх їй випити (єдиний спосіб зарадити собі зі смутком, — казав він, — це спожити його), більше того, коли очі її змикались і вона поверталася до сну, він далі переживав її безсоння. Воно переходило на нього, як передає свою енергію вдарена більярдна куля тій, котра до того була в спокої. Як тільки Брід впадала в депресію — а вона завжди перебувала в депресії — чоловік з Колок сідав поруч неї і говорив, доки не переконував, що все добре. Точно добре. Насправді. Але коли вона після того так-сяк продовжувала проживати свій день, він залишався сам по собі, паралізований незрозумілим горем, яке навіть не вмів назвати. Якщо ж Брід хворіла, то до кінця тижня хворим у ліжку опинявся і чоловік з Колок. А якщо їй ставало нудно від усвідомлення того, що вона знає надто багато мов, надто багато фактів і взагалі надто багато знає, аби бути щасливою, тоді чоловік з Колок проводив ніч за вивченням її книжок та її картин і наступного дня вже міг спромогтися на якусь подобу розмови, котра мала вдовольнити його молоду дружину.

Скажи, Брід, хіба ж це не дивно, що деякі математичні рівняння мають стільки всього з одного боку і зовсім мало — з іншого? Хіба ж це не захоплює! Це ж як і в житті!… О, Брід, зараз у тебе такий самий вираз обличчя, як у того дядька з малюнка, який грає на такому погнутому музичному інструменті… Брід, — казав він, вказуючи на Кастор, коли вони лежали, дивлячись у небо на поцинкованому даху свого будиночка, — бачиш, он там зірка. А он там — ще одна, — і він вказував на Полукс, — щодо цих я впевнений. І щодо он тих. Всі вони видаються мені дуже знайомими. А про інші я можу сказати хіба з сотою долею певності. Я їх не знаю.

Вона завжди бачила крізь нього, так наче він був ще одним вікном. Мала відчуття, що знає про нього все, що тільки можна знати, — тобто не те щоб він був простий, просто надавався до вивчення, як список покупок або звід статей в енциклопедії. У нього була родимка на третьому пальці лівої ноги. Він не міг мочитися, якщо хтось міг його почути. Він вважав огірки добрими, а мариновані огірочки просто надзвичайно смачними — настільки смачними, що навіть запитував, чи справді їх маринують зі звичайних огірків, які лише всього-на-всього добрі. Він не чув про Шекспіра, але Гамлет видавався йому знайомим. Він любив кохатися, входячи в неї ззаду. І вважав, що це настільки ж красиво, наскільки і приємно. Він ніколи нікого не цілував, крім своєї матері й самої Брід. Він пірнув за мішечком із золотом лише для того, щоби справити на неї враження. Він міг годинами дивитися у дзеркало, корчити гримаси, демонструвати мускули, підморгувати, усміхатися і морщитися. Він ніколи не бачив іншого мужчину голим, а тому не знав, чи нормальним є його тіло. Слово «метелик» заставляло його червоніти, хоча й він не знав чому. Поза Україною він ніде не був. Спершу він думав, що земля — це і є центр всесвіту, але далі йому вдалося вивчитися трохи краще. Фокусники ставали для нього ще цікавішими, коли він дізнавався про секрет їхніх трюків.

Ой, ти такий милий, чоловіченьку, — говорила вона, коли він приносив їй подарунки.

Просто хочу тобі подобатися.

Я знаю, — знов казала вона, — так і є.

Але ж багато чого я дати тобі не можу

Але багато що ти таки можеш мені дати.

Я не надто розумний…

Досить, — казала вона, — просто досить говорити. Найменше у світі їй хотілося, щоби чоловік з Колок був розумним. Вона знала, що це б усе зруйнувало, їй потрібен був лише хтось, за ким можна було б нудитися, кого можна було б торкати і говорити з ним, як з дитиною, з ким можна було б бути дитиною їй самій. Для всього цього він дуже добре підходив. Тому вона й кохала.

Це я не надто розумна, — казала вона.

Тупішої фрази, Брід, я ще ніколи не чув.

Оце точно, — і вона клала його руку собі на плече, і ховала своє обличчя на його грудях.

Ну, Брід, я ж намагаюся поговорити з тобою серйозно. Інколи мені здається, що те, що я хочу тобі сказати, — від початку неправильно.

І що ж ти тоді робиш?

Я не говорю нічого.

Ну бачиш, який ти в мене розумник, — говорила вона, щипаючи його нижче підборіддя.

Брід, — відводив він її руки, — ти ж мене серйозно не сприймаєш. Вона ще зручніше вмощувалася на його грудях і закривала очі, як кошеня. Слухай, я тут склав один список, — сказав він, забираючи руку з її плеча.