РАЙ.центр - Дашвар Люко

— Водолазів треба… Шукати тіло…

— Звичайно. Я вже розпорядився. Зранку почнуть, — кидав Сердюк крижинки в розпечений простір вітальні. — Вночі водолази не працюють.

Макс опустив голову, незграбно, як каліка, почвалав до гостьових покоїв.

— Максе, чому не йдеш до своєї кімнати? Ти ж вдома, а не в гостях. І твій мобільний… — Пані Женя тривожно дивилася сину вслід, підібрала мобільний…

Макс не відповів. Мовчки зник за дверима гостьових покоїв, та пані Женя не чула, як клацнув замок. Зомбовано дивилася на екран синового мобільного. А з екрана нахабно, як здалося пані, усміхалася рудоволоса дівчина. Пані аж затремтіла од люті: упізнала колишню служницю, упізнала.

Сердюк повернувся додому не в гуморі. Звістка про зникнення лікаря не приголомшила — і не з такого гівна випливав! — але стривожила і насторожила. Шкірою відчував — щось тут не так. Після Мартиного дзвінка в окремому кабінеті дорогого ресторану з заново накритим столом Рома Шиллер малював йому логічні ланцюжки:

— Лікар телефонував додому? До лікарні? Телефонував!

Узнав, що світло увімкнули, похвалився, що йому допоміг народний депутат Сердюк. З лікарні могли зателефонувати комусь із місцевих, хто в цей час був у Києві. Розповісти добру новину. Земляки, звісно ж, могли заїхати за лікарем і одним великим кодлом повернутися в рідні пенати. По-моєму, все логічно.

Сердюк подумав-подумав і наказав логічному Шиллєру не давати в ефір сюжет про візит лікаря і світло в райлікарні.

— Володимире Гнатовичу! Дарма переймаєтеся, — наполягав Рома. — Гроші за ефір проплачеш, роботу зроблено. Треба дати людям хавку! Завтра прес-конференція!

— І прес-конференції не буде, якщо завтра наш Гіппократ не з'явиться у своїй лікарні, — постановив Сердюк.

— Ви не поїдете на прес-конференцію? — не зорієнтувався Шиллєр.

— Ти потурбуєшся, щоб її відклали на невизначений термін!

— Це неможливо, — обурився Рома.

— Ще і як можливо! — відрізав Сердюк. — Президенти прес-конференції відкладають, не те що журналюги…

Шиллєр попхався в журнал «Коло», а Володимир Гнатович наказав полковнику Баклану через місцеву міліцію обережно з'ясувати місцезнаходження лікаря Гуська. Враховуючи час на дорогу і можливі відхилення — зупинки на узбіччі біля шашличної наприклад, — лікар мав з'явитися вдома не пізніше як наступного ранку.

— О восьмій ранку матимемо точну інформацію, — сказав Баклан. На тому й розпрощалися.

Сердюк ще довго сидів у порожньому кабінеті ресторану і чим довше розмірковував над ситуацією, тим більше упевнювався: завтра зранку лікаря Гуська в рідному містечку не знайдуть. Тоді… Де він? Хто насмілився нахабно увірватися до приймальні народного депутата і викрасти потрібну йому людину? Одне вимальовується — вороги. Ситуація ускладнюється, бо грають персонально проти нього, Володимира Сердюка. Хто? Коноваленко? Ясно й інше — ворогам понашіптував хтось із своїх. Про Максову нічну пригоду і свідка знали тільки дружина Женя, помічниця Марта, міліцейський бос Баклан і «мордодєл» Рома Шиллєр. Ну і сам Макс…Хто з них? Хто?

Макс у розпачі міг ляпнути щось зайве. Ще вдень сказав, що поїхав додому, а з'явився ввечері й напідпитку. Де був? З ким розмовляв? Про що?

Рома Шиллєр… Теоретично міг. Надто любить гроші і не любить людей.

Баклан? Та запросто! Скільки разів зливав оперативну інформацію про Сердюкових конкурентів.

Марта. Раз спить з усіма, на кого вкаже Сердюк, значить, ляже й під чужака. Може.

Дружина… Сердюк насупив брови. Хоч цій довіритися можна чи ні? Мова йшла про Макса, значить, не продасть. Макс — святе і єдине, що з'єднує їх досі.

Думки про Макса змусили Сердюка вже по темному виїхати з ресторану додому. Як він там? Такий вразливий… Ніякого імунітету. Ще не знає — у кожного, хто хоче виокремитися з сірої маси, чия голова уже вище за інших, є своя Соня. Добре, як одна. А Макс як думав? За все треба платити. Володимир Гнатович спробує популярно пояснити синові, з яких цеглин викладений шлях до успіху. Та вдома побачив очі Макса і передумав. Встигнуть іще набалакатися. Аби лікар знайшовся…

Думки про лікаря погнали в кухню. Яке там їсти? Не до їжі. Полікуватися б — не завадило. Налив півчарки коньяку. Хильнув. Озирається: звідки небезпека? Звідки? Невже Коноваленко?!

Замість відповіді — Женька з Максовим телефоном. Тремтить од люті.