РАЙ.центр - Дашвар Люко

— Яке самогубство? — здивувався Іван Степанович, чим автоматично прирік себе на другий варіант.

До кабінету ввійшли вже знайомі дядькові «земляки». Коноваленко скривився, жестом зупинив їх.

— Почекайте, поки вийду. Мені ваші методи…

Зо дві години продрімав у кімнаті відпочинку, о п'ятій ранку повернувся до кабінету — позіхає — і остовпів. «Земляки» сиділи на м'якому шкіряному дивані, втомлено курили і байдуже дивилися на синьо-червоного від крові дядька, що нерухомо лежав посеред кабінету на підлозі, тільки розбиті губи ворушилися ледь чутно:

— Хлопці… Яке самогубство? Яке…

Свиря слушну тактику обрав: примічав будинок багатий та пишний, кружляв над ним, заглядав у вікна. А раптом саме тут нова українська влада зраду пестує? Худий голодувальник, коли вони з кумом Микишкою до будинку уряду намірилися, наставив:

— Нема там нікого. Влада всі питання на своїх дачах та у своїх палацах вирішує.

Свиря запам'ятав, та, скільки не заглядав у темні вікна офісних центрів та реконструйованих старовинних будинків на Подолі, так нічого путнього і не побачив. Аж під ранок зазирнув у віконце розкішного дому на Набережно-Хрещатицькій. Світилося, вабило.

На землю став, до стіни притулився й обережно зирк — хто там свічки не береже? І очі на лоба. Пресвята Богородице, матінко Божа! На підлозі лежав той самий дядько, що їх з Микишкою добрим салом з добрим хлібом пригощав. А над ним двійко, певно, бусурманів. Свиря такі підлі пики серед татарви бачив. Ось убік відійшли, поміж собою теревенять… Свиря озирнувся: що би його таке в руки взяти? Під вікном сміття купа: вибирай!

Свиря знов — до вікна. Бусурмани раптом завмерли, одночасно повернули голови вбік і швидко, мов хтось їх за мотузки смикнув, вибігли з кабінету. Свиря підхопив з купи сміття шматок металевої арматури…

— Що ж за іродова душа добре залізо посеред дороги лишила? Оце би пальця йому відтяти, як ще на колу не сидить… Підкрався до вікна, одним майстерним рухом встромив арматуру в дубову віконну раму, напружився… Чпок! Петлі повідлітали. Свиря обережно прочинив вікно і вскочив всередину.

Лікар Іван Степанович рук-ніг не відчував. Голова… Голова… Роздулася. Велика… Важка. Крається від болю, очі не розплющити. Не бачив, як кум Свиря по-звірячому граціозно вскочив у кабінет, підхопив дядька, потяг до вікна. Привалив лікаря до підвіконня, сам спершу вискочив, дядька — на себе. Витяг. На мить замер.

— Півня би червоного бусурманам лишити! Ех, часу нема… — дядька на спину і геть.

За мить до кабінету ввійшов Ростислав Дмитрович Коноваленко. Із задоволенням вдихнув свіже — Дніпро поряд — повітря. Тільки на це помічники і здатні — кабінет провітрити після своєї грубої і безрезультатної роботи. Усе сам! Нічого… Ростислав Коноваленко ще замолоду навчився людям язики розв'язувати. Батіг не допоміг. А в нього пряник є. Всівся у крісло і тільки тепер побачив розчинене вікно й шмат арматури на закривавленій підлозі.

— Свідок де?! Свідок де, дебіли?! — кричав, а кричати вмів. —

Покидьки! Виродки, мать вашу… — Жбурляв у помічників — за мить перед Коноваленком стали — все, що під руку траплялося. А снайпером, мабуть, ніколи не був: цілив мармуровою попільничкою в помічника, а вцілив у акваріум. Дрязь — вода зі склом на підлогу. Кров змила. Чисто стало. На мокрому паркеті мертві рибки упереміж зі склом видавалися екзотичними прикрасами. У кожної справи своя естетика.

День другий

Сонце зійшло. Відлетіла перша після Любиного польоту і ніч, та забуття не прийшло. Щоденні сенсації губляться І тільки в суспільній свідомості й телевізійних новинах. У реальності кожна має продовження аж до щасливої — чи не дуже — крапки.

У цю ніч Люба не спала. Макс не спав. Володимир Гнатович подумки розкладав пасьянси, Євгенія крутилася. Шиллєр гроші рахував, Коноваленко трудився. Дядькові заснути не дали, серденята тривожилися. І Макар не спав. І Гоцик. А раніш за всіх до справ взялася Марта-клопотуха. Не з власної ініціативи. О шостій ранку полковнику Баклану, що хропів поряд з нею на готельному ліжку, зателефонували підлеглі з регіону і повідомили — лікар вдома не з'явився.

— Марто, передай Сердюку новину… У мене зранку нарада в прокуратурі, — попросив коханку Баклан.

— І як я поясню Володимиру Гнатовичу свою… поінформованість? — не второпала Марта.