Мати все - Дашвар Люко

— Можна їсти? — запитав Платон.

— Я по неї збігаю, — підхопилася Ангеліна.

Іветта владним жестом повернула няньку на місце. Підвелася — сама!

— Добрий вечір. — Почула шелест від дверей. Озирнулася.

У дверях вітальні стояло дівча. Нові джинсики ніби порожні всередині — ох і худа, зелений светрик Міккі Маусом усміхається, коса розпущена, на зап'ястку золота любов, а ноги… Ноги босі.

— Нарешті, Раєчко! Так і Новий рік пропустити можна. Не почути курантів. Не загадати бажань. — Іветта пішла до дівчини, обійняла за плечі, повела до столу. — Нарешті вся сім'я зібралася. Ангеліночку ти вже знаєш, а це Платон…

Іветта поставила збентежену дівчину поряд зі стільцем сина, прискіпливо подивилася йому в очі. Разів двадцять із Платоном бесіду вела, обережно пояснювала, як треба вести себе, щоби лялька залишилася з сином назавжди — не зіпсувалася, не порвалася.

— Добрий вечір, — ледь чутно прошепотіла Рая й опустила очі.

Нянька витягла шию й завмерла. Ну що, партизани, час язики розв'язувати? Дівча, певно, промовчить, бо щось дуже налякана, а Платосик ляпне. У тій голові таємниці не приживаються.

Платон подивився на дівчину, усміхнувся, простягнув руку… Іветта напружилася: невже нянька пігулку не дала? Платон провів долонею по довгому русявому волоссю.

— Ти залишишся зі мною назавжди?

Дівча розгубилося, безпорадно обернулося до Іветти.

— Безумовно, Платоне! — Іветта вже вела Раю до її стільця. — Хіба може бути інакше? Ми — одна сім'я, а в сім'ї всі люблять одне одного. І ніколи не покидають.

Слизька тема! Розмірковувати про сімейні цінності наступного дня після того, як Іветта брутально висмикнула з хутірця затюкане дівча, перед тим забравши в неї братів і маленьку сестру, — плазувати пузом по лезу, але виходу не було, Платон сказав геть не те, чого його вчила матінка, проте й не кинувся на ляльку, і вже це залишало хоч і невеликий, але таки простір для крену під час розмови.

— Запропонуймо зараз, під час вечері, розваги на новорічну ніч. Мій план такий… — Усадила Раю, всілася сама, кивнула: можна їсти, першою взяла виделку і все говорила, говорила — якнайдалі від небезпечних тем. — Зараз повечеряємо на славу, бо їсти посеред ночі — такий моветон! Потім Ангеліночка приготує нам легкі закуски, десерти, крюшон. Ти ж купила кавун, Ангеліночко?

— За мільйон. Такі ціни!

— От і прекрасно! До опівночі — таємничий час… Час подарунків. Ми спустошимо цей величезний червоний мішок, а рівно о дванадцятій загадаємо бажання…

— Я бажаю… — почав був Платон. Раптом потягнувся через < тіл. До Раї.

Іветта нервово випростала руку.

— Зачекай, синку!

— Добре.

Іветта миттєво опанувала себе, усміхнулася дівчині, ніби нічого не сталося.

— Як тобі такий план, Раєчко?

Рая стисла в руці виделку, прошепотіла ледь чутно:

— Можна, я малим зателефоную?..

Безумовно! Після вечері, бо спочатку — їсти, їсти. Раєчка така худенька, що Іветта починає хвилюватися. Шматочок фаршированої рибки? А ось холодець. Канапки з червоною і чорною ікрою — треба скуштувати обидві, щоби відчути різницю. Говорила, накладала, накладала, говорила. Безперервний потік Іветтиних слів для Раї — ніби Едька горохом стріляється. А ухилятися соромно, втекти — ні, бо за столом навпроти сидів Платон, спокійно колупався в тарілці, зрідка кидав на Раю дивний погляд.

Дівчина обережно зиркнула на хлопця, перевела погляд на тарілку й злякалася — повна! Останній раз, як не рахувати вранішньої атаки на млинці та яєшню, так багато Рая їла лише у бабусі. Та коли це було! «Як не з'їм, пані розсердиться», — перелякалася і мало не розплакалася. Приречено взяла бутерброд, відкусила — не відчула смаку і знову зиркнула на Платона.

Сьогодні — ще красивішій. Як артист. І ще більш недосяжний через той багатий одяг. Учора вночі — тільки тепле тіло, глибокі очі, долонька в його руці… Близько… Вона вловлювала коливання повітря від його подиху, а сьогодні хіба почути? Й очі інакші. І рухи. І голос.

— Платоне… Ти радий знайомству з Раєчкою? — почула голос красивої пані.

— Знайомство — це перша зустріч. А я бачив Раю раніше.

Чорна ікра в горлі клубком. Дівча завмерло, розгублено опустило очі.

— Раніше? — насторожилася Іветта. — І коли?

— Учора вночі, — спокійно відповів Платон.

У няньки очі заблищали: ось воно!