СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена

Книга СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена читать онлайн Проза / Современная проза бесплатно и без регистрации.

784 0 11:34, 03-05-2019
СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена
03 май 2019
Жанр: Проза / Современная проза Название: СІМ ВОРІТ Автор: Захарченко Олена Год : 2011 Страниц : 57
0 0

Книгу СІМ ВОРІТ - Захарченко Олена читать онлайн бесплатно - страница 7

1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 57

І ніяка скотина не зрозуміє, що тут смерть, що он квітка, бачиш, а я її порвав-порвав, і нема! Он трава є – а он нема її! Тому що, бачиш – смерть в усьому. Всюди смерть.

Нічого нема, розумієш? Все обман, все тимчасове!

І де поділося? Де он та хмара, що пішла? Де оця квітка, яку я пом’яв і розірвав? Де незайманість усіх дівок, які зі мною спали? І для чого цей увесь танець? Ти розумієш? Усе без змісту, абсурд, маразм, усе ворушиться, все звалено в купу, а для чого ця купа? Щоб хтось покопирсався пальцем, видобув Артура і придушив його, просто так. А завтра – мене? Придушить мене? Як Артура? Завтра і мене, як його, до моргу? Ти знаєш, як це: твій друг у морзі, твій сусід, із яким виросли, до якого в гості ходив вічно, його кімната, де ми сиділи, де компи паяли, розбирали, складали, в нього їх по три за раз було, де почався наш інтернет, де купа якихось роздруківок вічно, книжки… І там оце поприбирають, і його покладуть у труні? Ти знаєш, що це таке – бачити його там, у морзі? І його цей светр, і ця хустка на шиї дурна, жовта, і з кишені – тролейбусний квиточок, закомпостований!

Будемо ляпати язиками, будемо жити далі, складати щось із уламків, щоб гарно було, творчість чи там що – о! Я геній! Дивіться! Кланяйся всім, усі плещуть тобі, і все – пішов у ту чорну діру, в ту смерть, і якась скотина наступить на твою цю творчість, твої оці уламки світу, що, як дитячі кубики, ти в пірамідку тулив, бо воно нікому не треба, ніякій скотині не треба. А ти знай це і живи, і думай, от ще не вмер, день прожив, два прожив, і добре. Сиди і слухай своє серце, чи нормально воно б'ється, чи в боці ніде не болить, оглядайся, чи не крадеться за тобою бомж п’яний із ножем…

Отак я все це і видав їй, десь приблизно так воно з мене перло, хоч що їй за діло, вона і не розуміла нічого, напевно, і нащо їй таке розуміти, не треба нікому такого розуміти, хай собі живуть, поки живеться.

І я встав, вибачився, допив пиво – це через пиво, напевне, я їй видав ту всю чорнуху, і пішов собі між закинуті могили колишнього фролівського цвинтаря на Замковій горі, сів між могил і почав дивитися на будинки Києва, які видно було, нюхати мокру траву і хрести гнилі або іржаві – як якому хресту пощастило.

Мені ще треба було зайти сьогодні до нього в ту квартиру, де він жив, це на Подолі, забув нащо, дарма я пив ту самогонку вчора вночі.

"Олег!" – покликала мене Оленка, шукала, добра душа, я нічого не сказав.

Спакувала собі до наплічника обидві порожні пляшки з-під пива – дбає про природу – і пішла, ну й добре.

Тоді і я ще раз глянув на це кладовище, і став спускатись униз, до монастиря, туди, де, знаєте, джерело, що туристи вічно водичку беруть.

Отуди я став спускатися, бо подумав, що треба внизу сісти на вісімнадцятий трамвай, що йде з Контрактової до вокзалу і мусить десь тут проходити, наскільки я цей проклятий Київ уявляю. Почув іще, як трамвай там дзеленчить унизу і поскрипує, о, точно, подумав – і так і полетів, перевертаючись, втрапивши ногою в якийсь корінь, бо та проклята гора вся деревами поросла…

Що тут я сказав, то я краще пропущу, бо виховання не дозволяє, а потім попробував ногу – ніби не перелом, нічого, пройде, не страшно… і розридався там, прямо на заваленій сміттям стежці між дерев, сидів там і скулив, як паршиве блохасте щеня…


Наталі: продавщиця на базарі;


Сижу тут, йолкі-палки, вже час, під цим пам’ятником якомусь придурку, з парасольою. Сижу і жду. Бо той клоун, дєд той старий бомжуватий, сказав – жди, поки не прийду. А коли прийду – не знаю. Клоун! Анді… Енці… Як там його правильно?

Їсти хочеться, щоб я здуріла як!

І не одійдеш же – жди.

А дальше шо буде ще?

Мамка… сама справиться, я їй тіки в тягость, я ж понімаю, а от малу жалко. Ну, мамка, канєшно, її не покине. Мамка її любить. Але з мамкіним воспітанієм… Вже он мене, красіву, воспітала, хватить! Тепер малу мені буде калічить. А шо робить?

Я ж мєчтала, шо в інститут поступлю, висше образованіє мать буду, фірму сама открию свою. Кар’єру зроблю класну, малу в люди виведу. Я ж іще молода, йолкі-палки, в мене ж іще вся жизнь впєрєді була.

Всьо, кончилась жизнь.

Ну і нашо мені була та баба? Свєтка, блін, мені – піди-піди, мені вона помогла очінь. Ну так Свєтка ж за свого хахаля ходила, шоб він її не кинув, а я, як вже попала на дєньгі – то треба було йти до бувшої свекрухи, вона дєньгі в крєдіт дає. Але ж я дура – нє, пішла до тої баби, тіпа баба яйцем покачає і всьо, мені дєньгі ушами полізуть, чи шо? Нє, ну блін, чим думала?

1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 57
  1. В избранное
Отзывы - 0

Вы уже всё прочитали? Предлагаем вам поделится своим отзывом от прочитанного! Ваш отзыв будет полезен читателям, которые еще только собираются прочитать эту книгу.

Новые отзывы

  1. Гость Елена Гость Елена04 август 14:34 Прочитала книгу Мальчик в полосатой пижаме Эмоции слов пока нет,... Мальчик в полосатой пижаме - Бойн Джон
  2. Ирина Ирина23 июль 03:19 Спасибо за  прекрасное настроение , пишите больше ,будем читать с удовольствием  . С благодарностью Ольге Степновой... Брачный контракт с мадонной - Степнова Ольга
  3. СюзиМ СюзиМ15 июль 17:13 Читается легко и весело,  напоминает мне  романы Иоанны Хмелевской . Очень, очень рекомендую. Спасибо Степновой Ольге за... Вселенский стриптиз - Степнова Ольга
Все комметарии
Новые книги
×