1Q82. Книга перша - Мураками Харуки

І цього вечора до Аомаме озивалося кілька чоловіків, але ніхто з них їй не сподобався. Два студенти, з вигляду гульвіси, закидали вудку, але вона навіть не спромоглася їм відповісти. Сухо відмовила й службовцеві років тридцяти з непривітним поглядом, сказавши: «Бо домовилась зустрітися з однією людиною». Молоді чоловіки загалом їй не подобалися. Вони — зарозумілі і самовпевнені. З ними нема про що говорити. І в постелі надто жадібні й не знають, що таке справжня насолода від сексу. Віддавала перевагу вже трохи підтоптаним чоловікам середніх літ, бажано з поріділим волоссям. Не вульгарним, а охайним. З відповідною формою голови. Однак таких нелегко знайти. А тому, хоч-не-хоч, доводилося йти на компроміс.

Озираючись навколо, Аомаме безшумно зітхнула. І чого це у світі не видно «відповідної людини»? Вона згадала про Шона Коннері. Сама згадка про форму його голови відгукнулася в її тілі тупим болем. «Якби випадково він тут з'явився, я зробила б усе, щоб заволодіти ним», — міркувала Аомаме. Та, безперечно, Шон Коннері не міг опинитися у барі для одинаків у Роппонґі, оздобленому, як пивничка на Багамських островах.

На широкому телеекрані виступав рок-гурт «Queen», чию музику Аомаме не дуже любила. А тому старалася на нього не дивитися. Намагалась не слухати й музики, що линула з динаміка. Нарешті гурт закінчив свій виступ й натомість з'явився квартет «ABBA». «Ойо-йой», — подумала Аомаме. Її охопило передчуття, що цей вечір буде для неї нікудишнім.

Аомаме познайомилася з господинею «Садиби плакучих верб» у спортивному клубі, у якому працювала. Господиня відвідувала клас техніки самозахисту під керівництвом Аомаме. Той самий клас, де в центрі уваги короткий час стояв напад на манекена. Невисока на зріст, але найстарша в цьому класі, вона легко рухалась і завдавала гострих ударів манекену. «У критичну хвилину вона без вагань зможе вдарити напасника в пах, — думала Аомаме. — Без зайвих слів і натяків». Аомаме сподобалися такі риси цієї жінки.

— У моєму віці я особливо не потребую захисту, — сказала вона після заняття Аомаме й вишукано всміхнулася.

— Та питання не у вікові, — чітко відреагувала Аомаме. — Це питання способу життя. Найважливіше — завжди серйозно ставитися до свого захисту. Якщо тільки миритися з нападами на себе, то це зажене вас у безвихідь. Хронічне безсилля пожирає людину зсередини.

Якийсь час стара жінка мовчки дивилася на Аомаме. Здавалось, ніби сказані слова чи інтонація справили на неї сильне враження. І тоді вона спокійно кивнула.

— Ви правильно кажете. Так воно є насправді. Розсудлива думка.

Через кілька днів Аомаме отримала конверт, адресований на клуб. У ньому містився короткий лист із прізвищем і телефонним номером, написаними гарним почерком. Лист був такого змісту: «Я знаю, що Ви — зайнята людина, але якщо знайдеться вільна хвилина, то я була б щаслива, якби Ви мені подзвонили».

Телефонну слухавку підняв чоловік — видно, секретар. Коли Аомаме назвалася, він мовчки перемкнув телефон на внутрішню лінію. Стара господиня приклала слухавку до вуха й сказала: «Щиро дякую, що ви подзвонили. Я подумала, що ми могли б десь повечеряти, якщо це не завдасть вам клопоту. Я хотіла б обговорити з вами одну особисту справу». «З радістю», — відповіла Аомаме. «Ну, то, може, завтра ввечері?» — спитала жінка. Аомаме не заперечила. Лише здивувалася — мовляв, про що з нею можна вести мову?

Вони вечеряли у французькому ресторані, що містився в тихому кварталі Адзабу. Видно, як давню відвідувачку, стару пані провели на підвищення в глибині залу й за столом її шанобливо обслуговував також начебто знайомий офіціант літнього віку. На ній була суцільно зеленкувата сукня гарного крою (ніби від Жіванші 60-х років) і нефритове намисто. Згодом підійшов менеджер і чемно привітався. У меню значилося багато овочевих страв, смачних і легких для травлення. Суп, приготований на цей день, виявився улюбленим для Аомаме. Стара пані пила із склянки тільки «Chablis», Аомаме приєдналася в цьому до неї. Вино було таким же вишуканим, як і страви. Аомаме вибрала собі білу рибу, підсмажену на рожні. Господиня воліла тільки овочеві страви. Її манера їсти скидалася на прекрасний витвір мистецтва. «Якщо досягнете мого віку, то зможете жити, з'їдаючи дуже мало, — сказала вона. А потім, ніби напівжартома, додала: — Якомога високо-якіснішого».

Стара жінка захотіла індивідуального тренування. Двічі-тричі на тиждень у власному домі уроків бойового мистецтва. І, якщо можна, стретчинґу м'язів.