Чудеса в Гарбузянах - Нестайко Всеволод Зиновьевич

— Ні пари з уст,— сказав Сашко Циган.

— Могила!— підтвердив Журавель.

— Нема питань!— Марусик сказав і вже тоді подумав: "От причепилося оте бобинцеве "нема питань"! Повторюю, як папуга".

Вася і дядько Микола поскидали дошки, потім з півсотні метрових та півтораметрових стовпчиків, зняли з кузова теслярський інструмент: пилки, сокири, молотки, обценьки, ящичок із цвяхами, а також кілька заступів.

Тайфун Маруся роздала заступи хлопцям, одного взяла собі.

— Ми з вами будемо копати ямки. Це наше перше завдання.— І весело загукала до шофера:— Дядьку Миколо, розмічайте швидше! Не бачите — хлопцям не терпиться.

Хлопці дружно засміялися. Вони ладні були сміятися на кожне її жартівливе слово. Вона ще й не скаже, а вони вже губи розтягують.

І що за чари такі мала та дівчина!

Дядько Микола взяв заступ і, широко крокуючи попід липовим гаєм, почав розмічати. Копне, два кроки ступить, знову копне... Нарешті розмітив — довгі три ряди ямок попід гаєм.

— Копатимете углиб на півметра, не менше. Отак.— Він на кожному заступі, на держаку, зробив олівцем позначку.— І чим вужче, тим краще. Так, щоб тільки стовпчик уліз. Ясно?

— Ясно!— хором відказали хлопці.

— Ну, тоді почали!— скомандувала Тайфун Маруся і сунула свій заступ у першу ямку.

Хлопці поквапливо, наче їх хто у шию гнав, і собі вгризлися в землю. Аж заскрипіли заступи.

Ой та сходить сонечко З-за гори, з-за гори, Загуділи в чистім полі Трактори, трактори, — затягла Тайфун Маруся і раптом, без усякого переходу, заспівала приспів зовсім з іншої пісні: Піть-піть-піть! .. Тьох-тьох-тьох!.. Ай-я-я! Ох-ох-ох! Там соловейко щебетав!..

І Вася, і дядько Микола, а за ними й хлопці дружно підхопили як один на повні груди:

Піть-піть-піть!.. Тьох-тьох-тьох! Ай-я-я! Ох-ох-ох! Там соловейко щебетав!..

І так їм у цю мить гарно копалося й співалося, що, здається, ще трохи — і серця повискакують з грудей від радості.

Яке ж то щастя такі хвилини! Що може зрівнятися з ними? Усе тіло бринить від бадьорості, сили й радості, і сама та радість виривається в небо піснею.

І вже співаєш не ти, не друзі твої,— вся земля, весь світ співає разом з тобою.

Якщо є щастя в житті, то це воно!

У нас в Гарбузянах взагалі люблять співати, коли працюють. І в полі чи то в саду чуєш, з одного кінця лунає: "Посіяла огірочки...", а з іншого: "Ой дівчино, шумить гай..." Та так, що аж небо тремтить і супутники з орбіти на орбіту перескакують.

Навіть на тваринницьких фермах рогаті та хвостаті мешканці їхні так звикли до співів, що корови без пісні доїтися вже не хочуть, а льошки неспокійно верещать, вимагаючи музики.

Дід Коцюба вийшов до воріт, дивиться на те, що робиться попід гаєм, і всміхається. І мені здається, його аніскілечки не дивує ота "секретна" операція Тайфун Марусі. Може, він щось знає? Загадковий народ ті діди...

Уже вкопано кілька стовпчиків, і дядько Микола та Вася прибивають до них дошки.

Так це ж лавки!

— Стадіон будують!—змовницьки шепоче, скориставшися з перерви між піснями, Сашко Циган.

— Думають, що ми нетямущі,— підморгує Марусик. Журавель мовчить.

Та от вкопують вищі, півтораметрові стовпчики. Дядько Микола набиває на них збоку метрові поперечники і настеляє зверху довгі дошки.

Стіл!

— Тю!..— здивовано вигукує Сашко Циган.— Районна конференція тут буде, чи що?

— Ага, конференція. Науково-практична,— сміється Тайфун Маруся.— Тільки — цс-с-е!.. Нікому-нікому.

І, хоч хлопці трохи розчаровані, настрій у них все одно чудовий. Вони закоханими очима дивляться на Тайфун Марусю і не можуть надивитися. А вона раз у раз зиркає на здоровенного Васю, який чогось не звертає на неї ніякої уваги. Махає собі молотком, забиваючи у дошки цвяхи, і хоч би голову підвів. Дивний Вася!

Знайшов до кого залицятися — до тієї кицьки Клави, яка тільки й думає, щоб утекти з села.

...Того вечора сон довго не приходив на Бамбури.

У трьох хатах троє хлопців лежали горілиць і крізь відчинені вікна дивилися в зоряне небо. І линули у безмежні простори мрій.

І уявлялося їм...

Одному — що палає сільський клуб. А там саме збори... І вривається він на задимлену сцену, де сидить у президії Тайфун Маруся, хапає її, непритомну, на руки і виносить з полум'я...

Другому — що мчить по шосе згори грузовик. А в кабіні Тайфун Маруся. І шофера поряд з нею нема. Де він, хто його знає. І стрибає на ходу в машину мужній герой-піонер, і зупиняє машину, рятуючи перелякану дівчину.