Гаррі Поттер і в’язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин

— НЕ ВСЕ! — зарепетував Гаррі. — ВИ ЗАТРИМАЛИ НЕ ТОГО!

— Пане міністре, прошу нас вислухати! — Герміона підбігла до Гаррі й благально зазирнула в обличчя Фаджа. — Я теж його бачила. Це був Ронів пацюк, він анімаг, я маю на увазі Петіґру, і…

— Ви бачите, пане міністре? — втрутився Снейп. — Їх цілком збили з пантелику. Блек добре постарався.

— НІХТО НЕ ЗБИВАВ НАС З ПАНТЕЛИКУ! — закричав Рон.

— Пане міністре! Пане професоре! — розсердилася мадам Помфрі. — Я наполягаю, щоб ви залишили палату. Поттер мій пацієнт, і його не можна тривожити!

— Мене ніхто не тривожить, я лише намагаюся розповісти, що сталося насправді! — розлючено вигукнув Гаррі. — Якби вони вислухали…

Але мадам Помфрі зненацька засунула йому в рот великий шматок шоколаду. Гаррі завмер на півслові, і вона силоміць уклала його в ліжко.

— Пане міністре, благаю, дітям потрібен спокій. Прошу покинути…

Але тут знову відчинилися двері.

Це був Дамблдор. Гаррі насилу проковтнув шоколад і ще раз підвівся.

— Пане директоре… Сіріус Блек…

— Заради всіх святих! — істерично вигукнула мадам Помфрі. — Це лікарня чи що? Пане директоре, я наполягаю…

— Прошу вибачити, Поппі, але я мушу перемовитися з містером Поттером та міс Ґрейнджер, — спокійно мовив Дамблдор. — Я щойно розмовляв із Сіріусом Блеком…

— Допускаю, що він розповідав вам ту саму баєчку, якою замакітрив голову Поттерові? — скривився Снейп. — Про пацюка і про те, що Петіґру живий…

— Блек і справді про це розповідав, — підтвердив Дамблдор, пильно поглядаючи на Снейпа крізь свої окуляри–півмісяці.

— Отже, мої свідчення вже нічого не важать? — гаркнув Снейп. — Пітера Петіґру не було ні у Верескливій Халупі, ні надворі. Я його не бачив!

— Бо ви були непритомні, пане професоре! — відверто сказала Герміона. — Ви прибули пізніше і не все чули…

— Міс Ґрейнджер, ПРИКУСІТЬ ЯЗИКА!

— Та годі тобі, Снейпе, — аж здригнувся Фадж, — ця юна панянка трохи збентежена, треба взяти це до уваги…

— Я хотів би поговорити з Гаррі й Герміоною наодинці, — раптом наполіг Дамблдор. — Корнеліусе, Северусе, Поппі — прошу нас залишити.

— Пане директоре! — обурилася мадам Помфрі. — Вони потребують лікування і відпочинку..

— Це нагальна справа, — не поступався Дамблдор. — Я наполягаю.

Мадам Помфрі зціпила вуста й подріботіла до свого кабінету в глибині палати, грюкнувши дверима. Фадж глянув на великий золотий годинник, що звисав з його камізельки.

— Дементори мали б уже прибути, — сказав він. — Піду їх зустріну… Дамблдоре, побачимося нагорі.

Він підійшов до дверей і відчинив їх, запрошуючи Снейпа, але той не зрушив з місця.

— Сподіваюся, ви не повірили жодному слову Блека? — просичав Снейп, уп’явшись очима в обличчя Дамблдора.

— Я хочу поговорити з Гаррі й Герміоною наодинці, — повторив Дамблдор.

Снейп підступив до нього на крок.

— Сіріус Блек продемонстрував схильність до вбивства ще в шістнадцять років, — видихнув він. — Ви ж не забули, директоре? Не забули, що він колись намагався мене вбити?

— З пам’яттю в мене поки що все гаразд, Северусе, — спокійно відповів Дамблдор.

Снейп крутнувся на підборах і рушив до дверей, що їх і досі притримував Фадж. Двері зачинилися, і Дамблдор повернувся до Гаррі й Герміони, які заговорили навперебій.

— Пане професоре, Блек каже правду… ми бачили Петіґру…

— …він утік, коли професор Люпин обернувся у вовкулаку..

— …він пацюк…

— …передня лапка в Петіґру… тобто рука… там немає пальця, він сам його відрізав…

— …на Рона напав Петіґру, а не Сіріус…

Дамблдор підняв руку, щоб зупинити цей словесний потік.

— Тепер ваша черга слухати, і я благаю, щоб ви мене не перебивали, бо в нас дуже мало часу, — спокійно мовив він. — Окрім ваших слів, немає жодного доказу на підтримку Блекової версії… А слова двох тринадцятирічних чарівників нікого не переконають. Свідки з усієї вулиці присягалися, що бачили, як Сіріус убив Петіґру. Я сам свідчив у міністерстві, що Сіріус був тайнохоронцем Поттерів.

— Професор Люпин може підтвердити… — не стримався Гаррі.

— Професор Люпин зараз десь далеко в лісі і не здатний нічого й нікому підтвердити. Коли він знову набуде людської подоби, буде пізно: Сіріуса вже не стане. Мушу додати, що вовкулаки не викликають довіри серед чарівників, тому на його слова мало хто зважить… До того ж, вони з Сіріусом старі друзі…