Гаррі Поттер і в’язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин

Але Дамблдора така новина не надто вразила.

— Знаєш, Гаррі, цілком можливо, — замислено сказав він. — Хто б міг подумати? Отже, це вже друге її справжнє пророцтво. Мушу підвищити їй зарплатню…

— Але ж… — Гаррі вражено дивився на Дамблдора: йому було не до жартів… — Але ж… це через мене Сіріус і професор Люпин не вбили Петіґру! Тож якщо повернеться Волдеморт, це буде моя вина!

— Ні, не буде, — незворушно заперечив Дамблдор. — Невже тебе нічого не навчили пригоди з часоворотом, Гаррі? Наслідки наших дій завжди такі неоднозначні, такі заплутані, що передбачити майбутнє й справді дуже важко… Живим свідченням цього і є професорка Трелоні, дай їй, Боже, здоров’я. Ти вчинив дуже шляхетно, врятувавши життя Петіґру.

— А якщо він допоможе Волдемортові відродити могутність!..

— Петіґру завдячує тобі життям. Ти послав Волдемортові помічника, який перед тобою в боргу. Коли один чарівник рятує життя іншому, їх пов’язують певні узи… а я дуже сумніваюся, що Волдеморт хотів би, щоб його слуга був у боргу перед Гаррі Поттером.

— Я не хочу бути пов’язаним з Петіґру! — обурився Гаррі. — Він зрадив моїх батьків!

— Це потаємні і найнезбагненніші глибини магії, Гаррі. Але повір… може настати день, коли ти радітимеш, що врятував життя Петіґру.

Такого Гаррі навіть не міг собі уявити. Дамблдор мовби прочитав його думки:

— Я дуже добре знав твого батька — і в Гоґвортсі, і пізніше, — м’яко вимовив він. — Він теж би врятував Петіґру, я в цьому переконаний.

Гаррі глянув на Дамблдора. Він не стане з цього сміятися… Дамблдорові можна розповісти…

— Учора вночі… мені здалося… що патронуса викликав мій батько. Коли я побачив на тому боці озера самого себе… мені здалося, що це він.

— Неважко було й помилитися, — тихо промовив Дамблдор. — Тобі, мабуть, постійно це кажуть, але ти й справді неймовірно схожий на Джеймса. Крім очей… ти маєш мамині очі.

Гаррі похитав головою.

— Це ж було безглуздо. Я ж знаю, що він помер.

— Гадаєш, що мертві, яких ми любили, покидають нас назавжди? Хіба ми не оживлюємо їх подумки, коли потрапляємо в біду? Твій батько живе в тобі, Гаррі, і його з’ява сталася тоді, коли ти найдужче цього потребував. Як інакше ти зміг би вичаклувати такого патронуса? Золоторіг учора знову був оленем.

Гаррі не відразу збагнув Дамблдорові слова.

— Сіріус учора розповів мені, як вони стали анімагами, — усміхнувся Дамблдор. — Нечуване досягнення! Та ще й здійснене без мого відома. Тоді ж я й згадав вельми незвичну форму твого патронуса, яким ти поцілив Мелфоя на матчі з Рейвенкловом. Тож учора, Гаррі, ти й справді бачив свого батька… ти знайшов його в собі. — І Дамблдор вийшов з кабінету, залишивши Гаррі наодинці з плутаним вихором думок.

* * *

Ніхто в Гоґвортсі не знав, що сталося насправді тієї ночі, коли щезли Сіріус, Бакбик і Петіґру. В останні дні Гаррі встиг почути безліч різноманітних версій того, що трапилося, проте жодна з них не мала нічого спільного з істиною.

Мелфоя розлютило зникнення Бакбика. Він був переконаний, що Геґрід контрабандно переправив Бакбика в безпечне місце. Найбільше його обурювало те, що їх обох з батьком пошив у дурні недолугий лісник. А от Персі Візлі не міг пережити Сіріусової втечі.

— Якщо я потраплю в міністерство, то запропоную їм масу проектів щодо посилення магічних законів! — розповідав він єдиній особі, готовій його слухати — своїй дівчині Пенелопі.

Хоч погода була чудова, атмосфера в школі — радісна, і Гаррі розумів, що він зробив майже неможливе, визволивши Сіріуса, та він ще ніколи не зустрічав закінчення навчального року в такому поганому настрої.

Звичайно, не одного його засмутив від’їзд професора Люпина. Цим переймався весь їхній клас.

— Цікаво, кого нам дадуть наступного року? — похмуро запитав Шеймус Фініґан.

— Може, якогось упиря,, — припустив Дін Томас.

Гаррі турбував не лише від’їзд професора Люпина. Йому не йшло з голови пророцтво професорки Трелоні. Цікаво, де тепер Петіґру: невже він таки знайшов притулок біля Волдеморта? Але найбільше його турбувала перспектива побачення з Дурслями. Протягом якоїсь півгодини, солодких тридцяти хвилин, він вірив, що мешкатиме в Сіріуса… найліпшого товариша його батьків… Що могло бути кращим? Хіба що думка про повернення його батька… І хоч відсутність новин від Сіріуса вже була гарною новиною (це означало, що з ним усе гаразд), Гаррі важко було змиритися з думкою про втрату нової домівки, яку він міг би мати.