Гаррі Поттер і Таємна кімната - Роулинг Джоан Кэтлин

Але найнесподіванішим для Гаррі в Роновому будинку було не балакуче дзеркало чи невгамовний упир, а те, що його тут усі любили.

Місіс Візлі дбала про його шкарпетки й щоразу примушувала його з’їдати по чотири порції кожної страви. Містерові Візлі подобалося садовити Гаррі за столом біля себе і засипати його запитаннями про життя серед маґлів. Його цікавило все — від кранів до поштових скриньок.

— Дивовижної — вигукував він, коли Гаррі розповідав йому, як користуватися телефоном. — Просто неймовірно, скільки всього понавигадували маґли, щоб якось обходитися без чарів!

Одного сонячного ранку, вже десь із тиждень проживши в «Барлозі», Гаррі отримав перші вістки з Гоґвортсу. Коли вони з Роном прийшли снідати, за столом на кухні сиділи містер і місіс Візлі, а також Джіні. Побачивши Гаррі, Джіні ненароком перекинула кашу, і її мисочка з брязкотом упала на підлогу. У Джіні завжди щось переверталося, коли до кімнати заходив Гаррі. Вона полізла під стіл по мисочку, а коли з’явилася знову, її обличчя пашіло, як призахідне сонце. Вдаючи, що він нічого не помітив, Гаррі сів за стіл і взяв грінку, яку простягла йому місіс Візлі.

— Листи зі школи, — повідомив містер Візлі, передаючи Гаррі й Ронові однакові конверти з жовтуватого пергаменту, підписані зеленим чорнилом. — Дамблдорові, Гаррі, вже відомо, що ти тут, від нього нічого не приховаєш. До речі, для вас також є, — додав він, побачивши Фреда і Джорджа, які прийшли ще в піжамах.

Якийсь час, поки всі читали листи, було тихо. Гаррі написали, щоб він, як і завжди, першого вересня на вокзалі Кінґс–Крос сів у «Гоґвортський експрес». У листі був також список нових книжок, потрібних йому цього навчального року.

Учні другого класу повинні були мати такі підручники:

Фред, переглянувши свій список, зазирнув до списку Гаррі.

— Тобі теж потрібні всі книжки Локарта! — здивувався він. — Новий професор із захисту від темних мистецтв, мабуть, великий його шанувальник — чи, радше, таки шанувальниця.

Тут Фред перехопив мамин погляд і відразу зосередився на варенні.

— Це стільки грошей піде, — сказав Джордж, зиркнувши на батьків. — Локартові книжки такі дорогі…

— Нічого, купимо, — заспокоїла його місіс Візлі, хоч і виглядала стурбовано. — Думаю, що для Джіні ми майже все знайдемо в комісійній крамниці.

— О, то цього року і ти йдеш до Гоґвортсу? — запитав Гаррі.

Джіні кивнула, зашарівшись аж до кінчиків своїх рудих кіс, і встромила лікоть у масло. На щастя, ніхто, окрім Гаррі, цього не помітив, бо саме тієї миті з’явився Персі, Ронів старший брат. Він уже вдягнувся у плетений гольф, а на його грудях красувався значок гоґвортського старости.

— Усім доброго ранку! — бадьоро привітався Персі. — Гарний день!

Він сів на єдиний вільний стілець, але майже відразу підскочив, діставши з–під себе вилинялий сірий віничок з пір’їн для змітання пилюки, — принаймні, так здавалося Гаррі, аж поки він побачив, що той віничок дихає.

— Ерола! — вигукнув Рон, забираючи від Персі охлялу сову й витягаючи листа у неї з–під крила. — Нарешті!.. Тут відповідь від Герміони. Я їй писав, Що ми збираємося рятувати тебе від Дурслів.

Рон відніс Еролу на сідало біля дверей і намагався її там примостити. Проте Ерола відразу впала Додолу, і тоді Рон поклав її на раковину, бурмочучи: Безнадійна…» Далі розгорнув Герміониного листа і прочитав його вголос: