Гаррі Поттер і в’язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин

— Ось маєш, — продавець заліз на драбинку і дістав товсту книжку в чорній оправі. — «Розтуманювання майбутнього». Чудовий посібник з основих методик ворожіння — хіромантії, магічних кристалів, пташиних нутрощів…

Але Гаррі не слухав. Він помітив на столику іншу книжку: «Провісники смерті. Що робити, коли знаєш, що в двері стукає біда».

— Ох, на твоєму місці я б цього не читав, — безтурботно порадив продавець, перехопивши його погляд. — Скрізь почнеш бачити ознаки смерті — так можна й справді померти.

Але Гаррі не зводив очей з обкладинки. На ній був чорний величезний, як ведмідь, пес із палаючими очима. Щось на диво знайоме…

Продавець простяг Гаррі «Розтуманювання майбутнього».

— Ще щось? — поцікавився він.

— Так, — Гаррі ледве відвів погляд від очей того пса й неуважно глянув на свій список. — Е–е… мені ще потрібні «Проміжна трансфігурація» і «Стандартна книга заклинань» для третього класу.

З новими підручниками Гаррі вийшов з книгарні і попрямував до «Дірявого Казана». Він ішов, неначе сліпий, натикаючись на людей.

Піднявся у свою кімнату і жбурнув книжки на ліжко. Хтось уже встиг там поприбирати — вікна були відчинені й кімнату заливало сонце. Здалека долинав автобусний гул на невидимій маґлівській вулиці і галас юрби на алеї Діаґон. Він подивився в дзеркало над умивальником.

— Ні! То не був провісник смерті! Тоді на алеї Магнолій я просто запанікував, — виклично сказав він своєму відображенню. — То був якийсь бездомний пес…

Він підняв руку і спробував за звичкою пригладити волосся.

— Ти програєш, любий, — хрипко вимовило дзеркало.

* * *

Наближався початок навчання, і алея Діаґон дедалі більше наповнювалася учнями Гоґвортсу. Гаррі почав пильніше придивлятися до перехожих — сподівався угледіти серед них Рона або Герміону. В крамниці «Усе для квідичу» Гаррі зустрів однокласників Шеймуса Фініґана і Діна Томаса; вони також захоплено розглядали «Вогнеблискавку». А біля «Флоріш і Блотс» він наткнувся на справжнього Невіла Лонґботома. Порозмовляти не вдалося: Невіл, круглолиций і забудькуватий хлопець, десь загубив свій список, і його саме шпетила грізнюща на вигляд бабуся. Гаррі мав надію, що вона ніколи не довідається, як, переховуючись від Міністерства магії, він вдавав із себе Невіла.

В останній день канікул Гаррі прокинувся з думкою, що принаймні завтра на «Гоґвортському експресі» вони таки зустрінуться з Роном і Герміоною. Він устав, одягнувся, сходив востаннє глянути на «Вогнеблискавку» і, коли вже збирався десь пообідати, раптом почув:

— Гаррі! ГАРРІ!!!

Вони обоє сиділи біля «Кафе–морозива Флореана Фортеск’ю». Поцяткований ластовинням Рон і шоколадна від засмаги Герміона несамовито махали йому руками.

— Нарешті! — усміхнувся Рон, коли Гаррі вмостився поруч. — Ми були в «Дірявому Казані», але там сказали, що ти вже кудись чухнув. Ми забігали і в «Флоріш і Блотс», і до «Мадам Малкін», і…

— Я ще минулого тижня все купив, — пояснив Гаррі. — А хто вам сказав, що я в «Дірявому Казані»?

— Тато, — відповів Рон.

Містер Візлі працював у Міністерстві магії і, звичайно ж, чув про те, що сталося з тітонькою Мардж.

— Ти справді надув свою тітку? — з притиском запитала Герміона.

— Я ж ненароком, — відповів Гаррі. — Просто… не стримався.

Рон мало не луснув зі сміху.

— Це зовсім не смішно, Роне, — обурилася Герміона. — Я взагалі дивуюся, як Гаррі не вигнали.

— Я теж, — зізнався Гаррі. — Та що там вигнали! Я думав, мене заарештують.

Він глянув на Рона.

— Слухай, а твій тато, часом, не знає, чому Фадж мене відпустив?

— Може, тому, що це був ти ? — знизавши плечима, хихикнув Рон. — Знаменитий Гаррі Поттер — ось і все. Уявляєш, що міністерство зробило б зі мною, якби я надув свою тітку? До того ж, спочатку їм довелося б викопати мене з могили, бо мама закатрупила б мене на місці… Але ти зможеш сам запитати в тата. Ми теж сьогодні ночуємо в «Дірявому Казані»! Завтра поїдемо разом на Кінґс–Крос! Герміона теж тут буде!

Герміона усміхнено кивнула.

— Мама з татом привезли мене сюди вранці з усіма речами для Гоґвортсу.

— Класно! — радісно вигукнув Гаррі. — То ви вже все купили?

— Дивися, — Рон витяг з торбини довгу тоненьку коробочку і відкрив її. — Нова чарівна паличка. Чотирнадцять дюймів, вербова, має волос з хвоста єдинорога. І підручники купили, — він показав на чималу торбу під столом. — А як тобі «Книга жахіть», га? Бідолаха — продавець мало не заридав, коли почув, що нам потрібні аж дві.