Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин

— Ти що, погрожуєш?…

— Усе, я закрив рота. Ви ж для того й прийшли, щоб я заткнувся, га?

— А я все одно кажу, що бачив патронуса—оленя! — вигукнув перший смертежер.

— Оленя?! — заревів шинкар. —Та то був цап, дебіле!

— Що ж, ми помилилися, — буркнув другий смертежер. — Але ще раз порушиш комендантську годину, то ми вже не будемо такі поблажливі!

Смертежери подалися назад до Високої вулиці. і полегшено застогнала, вислизнула з—під плаща й сіла на стілець з хиткими ніжками. Гаррі щільно завісив штори і скинув плаща з себе й Рона. Вони чули, як шинкар унизу запирає двері на засув і піднімається вгору сходами.

Гаррі подивився на камін. На ньому під портретом дівчини стояло маленьке прямокутне дзеркальце.

Шинкар зайшов до кімнати.

— Кляті дурбелики! — різко кинув він, розглядаючи їх по черзі. — Що ви собі думали, коли сюди перлися?

— Дякуємо вам, — пробурмотів Гаррі, — навіть не знаємо, як вам віддячити. Ви нас врятували.

Шинкар щось буркнув. Гаррі підійшов до нього, намагаючись розгледіти лице під довгим цупким сивим волоссям і бородою. Шинкар був в окулярах. За брудними скельцями ховалися пронизливі блакитні очі.

— Це ж ваше око я бачив у дзеркальці. У кімнаті запала тиша. Гаррі й шинкар дивилися один на

одного.

— Це ви прислали Добі.

Шинкар кивнув і пошукав поглядом ельфа.

— Думав, він буде з вами. Де ви його залишили?

— Він загинув, — відповів Гаррі. — Його вбила Белатриса

Лестранж.

На шинкаревому лиці не здригнувся жоден м'яз. Помовчавши, він сказав:

— Прикро це чути. Непоганий був ельф.

Він відвернувся й, тицяючи чарівною паличкою, почав

засвічувати лампи.

— Ви — Еберфорс, — сказав Гаррі, втупившись у його

спину. Той цього не підтвердив і не заперечив, а просто нахилився,

щоб розпалити камін.

— Де ви його взяли? — запитав Гаррі, підходячи до Сірі— усового дзеркальця, точнісіньку копію якого він розбив майже два роки тому.

— Купив у Данґа десь рік тому, — відповів Еберфорс. — Албус мені тоді сказав, що це таке. Я намагався тримати тебе на оці.

Рон аж зойкнув.

— Срібна лань! — схвильовано вигукнув він. — Це теж були ви?

— Що ти таке мелеш? — здивувався Еберфорс. —Хтось вислав нам патронуса—лань!

— З такою головою, синку, ти міг би стати смертежером. Хіба ж я щойно не показав, що мій патронує — цап?

— О, — зніяковів Рон. — Так… Я ж голодний! — додав він, захищаючись, коли в животі в нього страшенно забурчало.

— Зараз щось пошукаю, — сказав Еберфорс і вийшов з кімнати, а невдовзі повернувся з великою паляницею, сиром та олов'яним глечиком з хмільним медом і поставив це все на столик біля каміна. Вони почали жадібно їсти й пити, і якийсь час панувала тиша, порушувана тільки потріскуванням вогню, дзенькотом келихів і плямканням.

— Ну що ж, — сказав Еберфорс, коли всі досхочу наїлися, а Гаррі й Рон сонно розвалилися в кріслах. — Треба подумати, як вам найкраще звідси вибратися. Вночі не можна, ви ж самі чули, що буває, коли хтось поночі виходить надвір. Спрацьовує закляття "котячий концерт", і всі на вас накидаються, як посіпачки на доксині яйця. Навряд чи мені вдруге пощастить видати цапа за оленя. Дочекаймося світанку, коли мине комендантська година, тоді знов накинете плащ і підете звідси пішки. Як вийдете з Гоґсміда, тримайте курс на гори, а вже там зможете роз'явитися. Може, зустрінете Геґріда. Він переховується там у печері разом з Ґропом, бо їх хочуть заарештувати.

— Нікуди ми не підемо, — заперечив Гаррі. — Нам треба потрапити в Гоґвортс.

— Не мели дурниць, хлопче, — пирхнув Еберфорс.

— Ми мусимо, — повторив Гаррі.

— Ви мусите, — сказав Еберфорс, нахиляючись до нього, — звідси зникнути, і то якомога далі.

— Ви не розумієте. У нас мало часу. Ми мусимо потрапити в замок. Дамблдор… тобто ваш брат… хотів, щоб ми…

Від світла з каміна запорошені скельця Еберфорсових окулярів на мить утратили прозорість і стали матово—білі, нагадавши Гаррі сліпі очі велетенського павука Араґоґа.

— Мій брат Албус багато чого хотів, —проказав Еберфорс, — але через його грандіозні плани гинули й калічилися люди. Тримайся якнайдалі від цієї школи, Поттере, а якщо можеш, то взагалі втечи з країни. Забудь мого брата і його хитромудрі плани. Він зараз там, де вже ніщо йому не зашкодить, а ти йому нічого не винен.

— Ви не розумієте, — знову повторив Гаррі.

— Та невже? —тихо перепитав Еберфорс. — Думаєш, я не розумію рідного брата? Думаєш, ти знав Албуса краще, ніж я?