Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин

Гаррі вже не слухав, що бурмоче Слизоріг. Разом з Луною він побіг за професоркою Макґонеґел, яка зайняла позицію посеред коридору й підняла чарівну паличку.

— Пієртотум… ой, заради Бога, Філч, не тепер… Коридором саме шкандибав старий сторож, волаючи:

— Учні не сплять! Учні в коридорах!

— Так і має бути, тупий телепню! —крикнула Макґонеґел. — Краще зроби щось корисне! Знайди Півза!

— П—півза? — перепитав, затинаючись, Філч, немовби ніколи не чув цього імені.

— Так, Півза, дурню, Півза! Ти ж на нього нарікаєш ось уже чверть століття! Приведи його сюди, негайно!

Філч, очевидно, подумав, що професорка Макґонеґел з'їхала з глузду, та все ж пошкутильгав геть, згорбившись і бурмочучи щось собі під ніс.

— А тепер… пієртотум локомотор! — крикнула профе сорка Макґонеґел.

І по всьому коридору з постаментів позістрибували статуї і лицарські обладунки, а з брязкоту, що долинув з верхніх і нижніх поверхів, Гаррі зрозумів, що те ж саме зробили їхні "колеги" по всьому замку.

— Гоґвортсу загрожує небезпека! — закричала професор ка Макґонеґел. — Займайте позиції, захищайте нас, вико нуйте свій обов'язок перед нашою школою!

З брязканням і криками юрба ожилих статуй протупала повз Гаррі — одні менші, інші значно більші, ніж насправді. Були там і тварини, а брязкітливі лицарські обладунки розмахували мечами й шпичастими ядрами на ланцюгах.

— А тепер, Поттере, —сказала Макґонеґел, — раджу тобі й міс Лавґуд повернутися до ваших друзів і привести їх усіх у Велику залу… а я піду будити решту ґрифіндорців.

Піднявшись на наступний поверх, вони розійшлися. Гаррі

й Луна побігли шукати прихований вхід у кімнату на вимогу. Назустріч їм спішили ватаги учнів у дорожніх плащах, накинутих прямо на піжами. їх підганяли до Великої зали вчителі і старости.

— Це ж був Поттер!

— Гаррі Поттер!

— Це він був, клянусь, я його бачила!

Та Гаррі не озирався, і невдовзі вони вже підбігли до входу в кімнату на вимогу. Гаррі притулився до зачарованої стіни, вона його визнала, й вони з Луною помчали крутими сходами вниз.

— Що?…

Коли Гаррі побачив кімнату, то ледь не послизнувся на східцях від шоку. Кімната була переповнена, людей було набагато більше, ніж тоді, як він звідси виходив. На нього дивилися Кінґслі й Люпин, а ще Олівер Вуд, Кеті Бел, Анжелі—на Джонсон і АМсія Спінет, Білл і Флер, а ще містер і місіс Візлі.

— Гаррі, що там діється? — запитав Люпин, зустрівши його

біля сходів.

— Волдеморт прямує сюди, школу огороджують оберегами… Снейп утік… а ви чого тут? Як ви довідалися?

— Ми розіслали звістки всім воїнам Дамблдорової армії, — пояснив Фред. — Невже ти, Гаррі, думав, що хтось захоче пропустити таку забаву? ДА повідомила Орден Фенікса — і так воно все й розрослося, як снігова лавина.

— З чого починаємо, Гаррі? — запитав Джордж. — Що там

відбувається?

— Іде евакуація менших дітей, і всі збираються у Великій залі для організації оборони, — повідомив Гаррі. — Ми йдемо в бій!

Усі закричали й кинулися до сходів, притиснувши Гаррі до стіни. Бігли члени Ордену Фенікса, Дамблдорової армії і кві—дичної команди, в якій Гаррі колись грав. З чарівними паличками напоготові всі подалися до головного будинку замку.

— Ходімо, Луно, — гукнув, пробігаючи, Дін і подав їй руку. Луна схопилася й побігла за ним сходами нагору.

Натовп розсмоктувався. В кімнаті на вимогу ще залишалася невеличка групка людей, і Гаррі до них підійшов. Місіс Візлі сварилася з Джіні. їх оточили Люпин, Фред, Джордж, БіллтаФлер.

— Ти ще неповнолітня! — кричала на дочку місіс Візлі. — Я не дозволяю! Хлопці — то таке, а ти вертайся додому!

— Я не повернуся!

Волосся Джіні розлетілося, коли вона вирвала долоню з материної руки.

— Я в Дамблдоровій армії…

— …це зграя підлітків!

— Зграя підлітків, яка збирається кинути виклик йому, чого досі ніхто не насмілився зробити! — обурився Фред.

— їй тільки шістнадцять! — не вгавала місіс Візлі. — Вона ще мала! Чим ви, хлопці, думали, коли привели її сюди…

Фред і Джордж трохи засоромились.

— Джіні, мама правду каже, — лагідно всміхнувся Вілл. — Тобі не можна. Усі неповнолітні повинні звідси піти, це буде правильно.

— Я не вернуся додому! — крикнула Джіні з сердитими слізьми на очах. — Тут уся моя родина, як я там сидітиму сама, не знаючи нічого й… — її очі вперше зустрілися з очима Гаррі. Вона дивилася благально, проте Гаррі похитав головою, і дівчина розчаровано відвернулася.