Гаррі Поттер і в’язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин

Креб і Ґойл тупо загиготіли.

— Карочє, Візлик, я чув, що твоєму старому цього літа нарешті привалило трохи бабок, — сказав Мелфой. — Твоя стара на радощах, мабуть, померла, га?

Рон так стрімко зірвався на ноги, що скинув на підлогу Криволапиковий кошик.

Професор Люпин захропів.

— А це хто? — позадкував Мелфой.

— Новий учитель, — сказав Гаррі і теж, про всяк випадок, скочив на ноги. — То що ти там бурмотів, Мелфою?

Мелфой хитро звузив оченята; він був не такий дурний, аби встрягати в бійку на очах у вчителя.

— Пішли! — роздратовано кинув він Кребові з Ґойлом, і вони щезли.

Гаррі й Рон знову посідали. Рон потирав кулаки.

— Цього року я не збираюся терпіти Мелфоя, — сказав він сердито. — Я не жартую. Ще слово про мою родину, і його довбешка… — Він щосили турнув рукою в повітрі.

— Роне, — прошепотіла Герміона, вказуючи на професора Люпина, — обережніше…

Але професор Люпин усе ще спав як убитий.

Дощ не вщухав, а поїзд мчав і мчав на північ. Мерехтлива сіра мряка за вікном поступово темнішала. В коридорах і над багажними полицями спалахнуло світло. Поїзд гуркотів, дощ періщив, вітер завивав, а професор Люпин не прокидався.

— Мабуть, уже під’їжджаємо, — сказав Рон, нахиляючись над професором, щоб зазирнути в темне вікно.

Щойно він це сказав, як поїзд почав гальмувати.

— Класно, — зрадів Рон і, обережно обійшовши професора Люпина, став пильно вдивлятися в темряву. — Я вмираю з голоду, швидше б на бенкет…

— Ми ще не могли приїхати, — глянула на годинник Герміона.

— Чому ж ми тоді зупиняємось?

Поїзд їхав дедалі повільніше. Він уже майже не гуркотів, а вітер з дощем немовби посилилися.

Гаррі, що був найближче до дверей, підвівся і визирнув у коридор. З усіх купе стирчали голови здивованих учнів.

Поїзд різко зупинився. Судячи зі звуків у вагоні, з поличок попадали валізи.

Зненацька згасло світло, і вони занурилися в цілковиту пітьму.

— Що відбувається? — почувся голос Рона.

— Ой! — зойкнула Герміона. — Роне, це моя нога! Гаррі навпомацки дістався до свого сидіння.

— Думаєш, там щось зламалося?

— Не знаю…

Щось зашурхотіло по склу, і наступної миті Гаррі побачив невиразні обриси Рона, що протирав вікно.

— Там щось рухається, — сказав Рон. — Здається, хтось сідає на поїзд…

Зненацька відчинилися двері, і хтось незграбно перечепився через Гарріну ногу.

— Вибачте! Ви не знаєте, що тут діється?.. Ой! Перепрошую…

— Привіт, Невіле, — Гаррі намацав Невілову мантію і допоміг йому підвестися.

— Гаррі? Це ти? Що сталося?

— Не маю зеленого поняття! Сідай біля нас…

Почулося гучне сичання — Невіл ледь не роздушив Криволапика.

— Піду розвідаю в машиніста, що трапилося, — почувся голос Герміони, яка протислася попри Гаррі. Тут двері знову ковзнули, почувся глухий удар і два голосні зойки.

— Хто це?

— А це хто?

— Джіні?

— Герміона?

— Ти чого тут?

— Шукаю Рона…

— Заходь і сідай…

— Тільки не тут! — поспіхом вигукнув Гаррі. — Тут я!

— Ой! — зойкнув Невіл.

— Тихо! — несподівано пролунав хрипкий голос.

Схоже, професор Люпин нарешті прокинувся. Гаррі почув, як у кутку щось заворушилося. Усі змовкли.

Щось м’яко ляснуло, і купе залило мерехтливим світлом. Здавалося, ніби професор Люпин тримає в руці цілу жменю вогню, що осявав його втомлене сіре обличчя. Його очі, однак, були насторожені.

— Залишайтеся на своїх місцях, — хрипко звелів він, а тоді поволі звівся на ноги, тримаючи жменю вогню перед собою.

Та не встиг Люпин дійти до дверей, як вони повільно відчинилися.

Освітлена мерехтливим вогнем у Люпиновій руці, в проході зупинилася височенна, аж до стелі, постать, закутана в плащ. Обличчя прибульця ховалося під каптуром. Гаррі опустив очі, і йому похололо в грудях. З–під плаща стирчала рука — лискуча, сіра, вкрита слизом і струпами, немов рука покійника, що зогнив у воді… Рука з’явилася тільки на мить. Істота в плащі неначе відчула погляд Гаррі, бо рука рвучко зникла у складках чорної тканини.

І тут істота під каптуром повільно, хрипучо й протяжно вдихнула, ніби намагалася засмоктати в себе не тільки довколишнє повітря, а й усіх присутніх.

Їх раптом пройняв крижаний холод. Гаррі перехопило подих. Холод пронизав його тіло, занурився в груди і досяг самого серця…