Гаррі Поттер і Таємна кімната - Роулинг Джоан Кэтлин

— Ну, квафел — такий великий і червоний — це м’яч, яким забивають голи. По три загоничі в кожній команді кидають квафел один одному й намагаються закинути його в одне з кілець: на кожному кінці поля є три високі стовпи з кільцями вгорі.

— А четвертий м’яч?

— Це золотий снич. Він дуже маленький, дуже швидкий, і його важко зловити. Саме це й має робити ловець, бо гра у квідич закінчується тільки тоді, коли зловлено снич. Ловець, що піймав снича, заробляє для своєї команди сто п’ятдесят очок.

— А ти ґрифіндорський ловець, так? — благоговійно запитав Колін.

— Так, — підтвердив Гаррі.

Тим часом вони вже вийшли з замку і крокували росяною травичкою.

— А ще є воротар. Він захищає стовпи з кільцями. Оце, власне, і все.

Але Колін не переставав засипати Гаррі питаннями, і Гаррі спекався його тільки перед самою роздягальнею. Колін гукнув йому вслід писклявим голосом:

— Я піду займу гарне місце, Гаррі! — і побіг до трибун.

Уся ґрифіндорська команда вже була в роздягальні. Вуд і досі був єдиним, хто по–справжньому прокинувся. Фред і Джордж, з припухлими очима та скуйовдженим волоссям, сиділи біля четвертокласниці Алісії Спінет, яка сперлася на стіну і клювала носом. Навпроти позіхали її колеги–загонички Кеті Бел і Анжеліна Джонсон.

— А ось і Гаррі. Чого ти так затримався? — жваво поцікавився Вуд. — Що ж, я хотів трохи поговорити з вами, перш аніж ми вийдемо на поле. Цього літа я розробив цілком нову тренувальну програму, завдяки якій, мені здається, ми багато чого досягнемо…

Вуд тримав у руках великий аркуш картону зі схемою поля для квідичу, на якій різнокольоровим чорнилом було накреслено багато ліній, стрілок і хрестиків. Він витяг чарівну паличку, вдарив легенько по картону, і стрілки на схемі заповзали, наче гусінь. Вуд почав пояснювати свої нові тактичні задуми, а Фред Візлі тим часом похилився головою на плече Алісії Спінет і захропів.

Пояснення першої схеми тривало мало не двадцять хвилин, але під нею була друга схема, а під другою третя. Поки Вуд без угаву бубонів, Гаррі сидів мов причмелений.

— Отож, — сказав нарешті Вуд, перериваючи сумні мрії Гаррі про те, що саме він з’їв би цієї миті на сніданок, — чи все вам зрозуміле? Є якісь запитання?

— Маю одне питання, Олівере, — сказав Джордж, раптом прокинувшись. — Чому ти не розповів нам це все вчора, коли ми були притомні?

Вудові це не сподобалось.

— Так–от, послухайте, — сказав він, сердито поглядаючи на них, — торік ми повинні були виграти чемпіонат. Ми були явно найкращою командою. Але, на жаль, через незалежні від нас обставини…

Гаррі винувато засовався на стільці. Під час торішньої фінальної гри він лежав непритомний у шкільній лікарні, і тому ґрифіндорській команді бракувало одного гравця, й вона зазнала найприкрішої поразки за останні триста років.

Минув якийсь час, поки Вуд знову опанував себе. Ця остання поразка ще й досі не давала йому спокою.

— Тому цього року слід тренуватися значно наполегливіше, ніж будь–коли. Гаразд, ходім випробовувати наші нові теорії на практиці! — вигукнув Вуд, хапаючи мітлу й виходячи з роздягальні. Команда рушила за ним, ледве пересуваючи ногами й позіхаючи.

Вони так довго сиділи в роздягальні, що сонце підбилося вже височенько, хоча над травою ще стелилися рештки туману. Ступивши на поле, Гаррі побачив на трибунах Рона й Герміону.

— Ви ще не закінчили? — здивовано гукнув Рон.

— Навіть не починали, — озвався Гаррі, заздрісно поглядаючи на грінки з повидлом у їхніх руках. — Вуд розучував з нами нові фінти.

Гаррі виліз на мітлу, відштовхнувся від землі й злетів у повітря. Свіжий ранковий вітерець обвіяв йому обличчя, і це розбурхало його набагато краще, ніж довгі Вудові лекції. Як добре знову повернутися на поле для квідичу. Він майнув довкола стадіону, переганяючи Фреда і Джорджа.

— Що це за дивне клацання? — гукнув йому Фред, коли вони стрімко розверталися.

Гаррі глянув на трибуни. Колін сидів на одному з верхніх рядів, піднявши вгору апарат, і клацав фотку за фоткою. На порожньому стадіоні те клацання видавалося дуже гучним.

— Гаррі, подивися сюди! Гаррі! — пронизливо заволав Колін.

— Хто це? — поцікавився Фред.

— Не знаю, — збрехав Гаррі, кулею помчавши якомога далі від Коліна.

— Що тут діється? — похмуро запитав Вуд, підлітаючи до хлопців. — Чому той першокласник нас знімає? Мені це не подобається. Може, це слизеринський шпигун, який намагається вивідати все про нашу нову тренувальну програму.